Велика Буча, чи Маленький Маріуполь: розповідь мешканки Ізюма про життя в захопленому місті

Як живуть люди у захопленому Ізюмі сьогодні - розповідь місцевої
На кадрах, які місцеві публікують у соціальних мережах, видно, що Ізюм зараз дійсно схожий на Маріуполь

Масштаби руйнування міста, яке після запеклих боїв опинилося під окупацією рф, навряд чи побачиш в сюжетах російських пропагандистів. Але знімки понівечених мікрорайонів і такого ж понівеченого життя публікують українські користувачі соцмереж. На світлинах —  житлові багатоповерхівки без опорних стін і перекриттів, обвалені каркаси цехів, обгорілі дерева і зорані вибухами парки.

Мешканка міста Ізюм Катерина (ім’я героїні змінено з міркувань безпеки) на початку червня змогла виїхати з окупації. Вже майже місяць жінка разом з донькою живе під обстрілами у Харкові, але в  прифронтовому обласному центрі, каже, спокійніше, аніж в її рідному місті. Про те, як усі ці місяці виживав Ізюм і яка ситуація там нині, — в матеріалі кореспондента Новини.LIVE Харків

Читайте також:

Бої за Ізюм

Початок повномасштабної війни росії проти України застав Катерину у Харкові, вона працює на одному з місцевих підприємств. Проте у рідному Ізюмі на неї чекала донька, тож 24 лютого, прокинувшись від вибухів, жінка почала шукати можливість доїхати до рідної дитини. На щастя, електрички ще ходили, і Катерина дісталась міста, де на той момент було тихо.

Перший авіаналіт був 28 лютого. Снаряд влучив у будинок. Потім сильніший удар був з 2 на 3 березня

В ту ніч були здійснені масові удари, що пошкодили будинки на кількох вулицях, загинуло восьмеро людей. Тоді Катерина з рідними вперше спустилася до бомбосховища. А на ранок у місті зникли світло та газ. За кілька днів росіяни "градами" перебили водогін, і мешканці Ізюма залишись ще й без води. Жінка розповідає, що місцеві намагались самотужки відновити електропостачання, де це можливо, але більшість будинків і дотепер лишаються без світла.

Ізюм. Перший авіанальот був 28 лютого.

Вже 7 березня ввечері передмістя та північна частина Ізюма були захоплені російською армією. Українські військові підірвали мости, точилися тривалі бої. Гуманітарних коридорів не було, а "режиму тиші" росіяни не дотримувались, тож майже тиждень люди взагалі практично не виходили з підвалів. Всі дуже боялися і не знали, чим це закінчиться. Лише згодом, коли мешканці навчились розрізняти звуки відльотів і прильотів, почали потроху ходити до домівок.

Сидіти у підвалах було вже не можливо. Коли виходиш на вулицю, паморочиться у голові. Особливо в перші дні

Кілька тижнів у місті продовжувались активні бої, внаслідок чого частина Ізюма була фактично стерта з лиця землі. Українська сторона неодноразово намагалась вивезти населення, проте росіяни не припиняли обстріли і зривали евакуації. На місто насувалася гуманітарна катастрофа: люди не мали електроенергії, води, теплопостачання, води, їжі та мобільного зв’язку.

Першого квітня Ізюм був узятий під контроль російськими військовими. Проте, як згадує Катерина, в її мікрорайоні "триколор" ніколи не висів.

Наслідки обстрілу м. Ізюм

"Ми нормально жили, а що ви тепер наробили?"

Жінка розповідає, коли місто повністю опинилося під окупацією, росіяни почали проводити перевірки: дивились по усіх оселях та підвалах, чи немає там українських військових. Під час однієї з  таких "зачисток" солдати рф проїхались приватним сектором зі стріляниною по подвір'ях, аби біля парканів нікого не було.

Також загарбники почали одразу окопуватись по всьому місту. Один такий окоп був біля будинку Катерини. На її думку, хоча ситуацію в її місті часто порівнюють з Бучею та Маріуполем, Ізюму, все ж  таки, пощастило більше. Росіяни хоча б не зламували зачинені покинуті квартири та не промишляли масово мародерством, або принаймні масштаб пограбунку був не такий великий.

Як сказали самі росіяни, все залежить від командування. Якщо командир нормальний, то він забороняє мародерство й насилля, бо за це одразу під трибунал

Жінка згадує, як до міста зайшли військові з так званих Л/ДНР — ті вже почали обкрадати квартири, але отримували за це покарання. Якось на Великдень солдати повідкривали квартири в одному з будинків, аби відсвяткувати "світле свято". Навели безлад, випили усе спиртне та поїли солодке. Коли люди зайшли до квартир, знайшли російські пайки, які їм залишили як "подяку".

Серед мародерів були і місцеві, вони спустошили усі крамниці, в яких щось залишалось, через це, згадує Катерина, тривалий час неможливо було щось купити. Тому мешканці помирали не тільки від поранень, але й від голоду.

Читайте також: "Азов тепер — уся Україна": як справу легендарного батальйону продовжують на Харківщині

Єдина можливість щось придбати — поїхати до Куп'янська, що за 70 км від Ізюма. Але цінники там були "космічні". Наприклад, кілограм гречки коштував 100 грн, коробка сірників — 30 грн, звичайний туалетний папір — 50 грн, а 5 кг макаронів віддавали за 400 грн.

Згодом росіяни почали роздавати гуманітарку — гречку, консерви, тушкованку, борошно — умовні продуктові набори. Але щоразу пайки  зменшувались.

Востаннє, коли ми там ще були, давали пачку макаронів, банку скумбрії, банку тушкованки та пачку цукру. Це на одну людину. Ось і вся гуманітарка

Також росіяни запустили місцевий хлібний завод, який хоч і постраждав від обстрілів, але міг функціонувати. Людей змусили вийти на роботу, аби ті випікали хліб для гуманітарки. Працівники за роботу отримували пайки. Жінка каже, люди погодились, бо іншого виходу прогодувати родину не мали. Зараз магазини в Ізюмі так само не працюють, але потроху почалась торгівля на місцевому ринку.

Ізюм. Працівники за роботу отримували пайки

Над мирним населенням російські військові особливо не знущалися, але випадки зникнення людей були. Здебільшого це або колишні "атовці", або люди, які мали відношення до української армії, проте часто вони повертались. Катерина каже, хоч до них ставились здебільшого гуманно, але все одно російські солдати вважали, що  прийшли звільняти людей від примарних нацистів.

"Вони мені кажуть: "Вас тут принижують за російську мову". А я їм: "Але ж я з вами російською і спілкуюсь. Ми нормально жили, а що ви тепер наробили?" — згадує Катерина одну з розмов з росіянами.

На кадрах, які місцеві публікують у соціальних мережах, видно, що Ізюм зараз дійсно схожий на Маріуполь: навкруги розруха, на подвір'ях — поховання. У місті було зруйновано лікарні, школи та майже 70% багатоповерхівок. Навколишні села повністю знищені. Завали не розбиралися тижнями, люди помирали просто під ними.

Зруйнований Ізюм
Зруйнований Ізюм. Фото: "Обрії Ізюмщини"

 

Зараз, каже Катерина, ситуація в місті краща, аніж місяць тому, але дивитись на наслідки їй боляче. Сказати, що "Ізюм живе", важко — роботи в місцевих немає, аптеки та магазини не працюють, більшість будинків лишаються без світла, води й газу.

1,5 тис. гривень з людини за евакуацію

За три місяці окупації Ізюм покинули більшість населення, але близько 10 тисяч жителів, зі слів жінки, там досі лишаються. Під час евакуацій, які проводила українська влада, вдалось вивезти не більше ніж 2 тис. людей. Катерина каже, проблема була не тільки в постійних обстрілах, а в тому, що більшість мешканців навіть не знали, що можна виїхати. Коли вже місто перебувало під окупацією, люди залишали місто самотужки власними автівками або ж наймали водіїв за гроші.

Читайте також: У Харківській ОВА назвали дві умови, за яких потрібна евакуація з міста

Найшвидший шлях на Харків був через Балаклію, яка нині також під контролем вояків рф, але вже в травні умовний коридор закрили. Під час таких поїздок неодноразово були випадки, коли росіяни розстрілювали машини, навіть ті, в яких були діти.

Ізюм. Найшвидший шлях на Харків був через Балаклію.

У травні можна було виїхати тільки через росію. Як каже Катерина, "двері туди постійно відчинені". Хтось так і залишався на території рф, деякі проїжджали її транзитом та їхали до інших країн. Були випадки, коли родини евакуювались до росії, а з часом поверталися назад, додому.

Виходить, в Ізюмі під обстрілами краще, аніж у тиші в росії

Наприкінці травня волонтери почали організовувати масові евакуації з окупованих населених пунктів у Харківській області. Першого разу їм вдалось перевезти на підконтрольну українською армією територію майже півтори тисячі людей. У другий такий вивіз поїхала і Катерина з донькою. Аби дістатися з Ізюма до місця переходу коридору, їм довелося проїхати понад 100 км. Якщо винаймати транспорт, водії беруть за таку відстань від 1,5 до 7 тис. гривень з людини.

Зараз Катерина разом з донькою мешкають у Харкові. Родина вірить, що їхнє рідне місто звільнять і вони зможуть повернутися додому. А поки що приходять до тями від пережитого за три місяці в окупації.

Навколо Ізюма йдуть запеклі бої

Зараз навколо Ізюма так само точаться запеклі бої. Ситуація дуже непроста. Ворог проводить перегрупування сил та веде оборонні й наступальні бої. Українські військові намагаються поступово перемолоти переважаючі російські сили.

Так, 24 червня Збройні сили України завдали артилерійського удару по пункту управління угруповання російських військ "Ізюм", яке базувалося в місті на території ліцею — в такому переховуванні, за спинами за цивільних, російські пропагандисти дуже полюбляють звинувачувати українців. Сам пункт управління і вся техніка охорони та забезпечення, що базувалася біля будівлі, були повністю знищені.