Війна без фронту — як проксі-мережі працюють проти України

Поки ми на карті розглядаємо лінію зіткнення, у портах, банках і коридорах контрабанди триває інша "спеціальна операція", де тероризм, оргзлочинність і розвідка зростаються в проксі-мережі та тримають агресію на ходу. Санкції мають стискати війну, але водночас множать попит на тіньову логістику, якою Росія, Іран і Пакистан вбудовують екстремістів і кримінал у зовнішню політику, отримуючи дешеву й безкарну силу.

Проксі-мережі як паралельний фронт сірої зони

Поки увага прикута до озброєнь і відкритих боїв, відбувається менш помітна трансформація, що змінює архітектуру безпеки. Держави дедалі частіше ведуть паралельну боротьбу, залучаючи екстремістів і кримінальні структури як операційні інструменти. Це вже не маргінальний сюжет, а центральна риса державної політики XXI століття.

Росія, Іран і Пакистан, кожен зі своїх причин, виробили складні способи використання екстремістських та кримінальних екосистем, створивши узгоджену модель впливу й примусу. У неоднозначному проміжку між війною та миром ці держави застосовують зв’язки, що навмисно розмивають межі між ідеологією, прибутком і розвідкою. Відмінність між тероризмом, оргзлочином і державною силою тут зливають свідомо.

Від підтримки до інтеграції — гібридизація виконавців

Це відхід від "класичної" доби 1990-х і початку 2000-х, коли державна підтримка екстремістів зазвичай була рознесена по окремих каналах, формально заперечувана й ідеологічно вмотивована. Тепер зв’язки стають структурованішими, транзакційними та відкрито вбудованими у зовнішню політику. Росія використовує найманців і кримінальних посередників в Україні та Африці. Іран керує транснаціональною мережею міліцій від Лівану до Ємену. Пакистан давно спирається на джихадистські організації в Афганістані та Кашмірі, переводячи "проксі" у формат операційних активів із визначеними ролями.

Гібридний характер мереж лише підсилює ефект. Одна й та сама людина може діяти як контрабандист, бойовик, політичний посередник і оперативник розвідки водночас. Цю універсальність культивують, бо вона дає гнучку інфраструктуру, що дозволяє зберігати формальну непричетність там, де офіційним інституціям невигідно діяти відкрито. Росія спиралася на кримінальні синдикати для переміщення санкційних товарів, відмивання коштів і прихованої логістики в Україні та Африці. Іран використовує зв’язку міліцій, "благодійності", фронт-компаній і контрабандних маршрутів, щоб підтримувати вплив КВІР. Пакистанські спецслужби роками залучали екстремістів і наркомережі вздовж афганського кордону, формуючи політичні результати, генеруючи доходи та підтримуючи "стратегічну глибину".

Обхід санкцій і тіньова логістика як системна перевага

Зближення оргзлочину, наркоекономік і державної сили стало центральним механізмом роботи під зовнішнім тиском. Санкції пришвидшили цю тенденцію. Коли формальні канали перекриті, кримінальні посередники стають критично важливими, забезпечуючи доступ до портів, підроблених документів, фінансового "прання" та глобальних маршрутів контрабанди. Підпільний світ перетворюється на тіньову логістичну мережу для держав під обмеженнями, а здатність Росії підтримувати воєнну економіку, виживання Ірану під десятиліттями тиску та маневрування Пакистану, зокрема навколо Афганістану, тісно переплітаються з нелегальною торгівлею.

Ці мережі дають не тільки гроші. Вони забезпечують мобільність, можливість зберігати формальну непричетність і дальність дії, дозволяючи переміщувати людей, кошти та матеріальні ресурси через кордони без виявлення. Вони підживлюють операції впливу, вербування, саботаж і точкове насильство, формуючи екосистему гібридної війни, яку західним інституціям складно моніторити й руйнувати.

Як розпізнати державну прив’язку і де саме бракує відповіді

Для політиків і журналістів дедалі складніше відрізняти суто кримінальні або терористичні угруповання від структур, за якими стоїть держава, однак повторювані патерни видають участь. Селективна безкарність натякає на захист спецслужб. Географія та цілі, що збігаються з державними задачами, рідко бувають випадковими. Перетини людей між силовими структурами, релігійними інституціями, партійною політикою та криміналом підказують зв’язок. Синхронізація наративів, коли "недержавні" актори ретранслюють меседжі з Москви, Тегерана або Ісламабада, вказує на стратегічне узгодження. Фінансові "підписи" через банки, shell-компанії (фіктивні компанії — ред.), "благодійність" і Hawala-коридори (неформальна система переказу грошей, поширена на Близькому Сході, в Південній Азії та Африці — ред.) часто дають найчіткіші докази керування.

Чек-лист сигналів державного керування

1. Селективна безкарність, коли високоризикові актори повторно уникають переслідування.
2. Цілі та географія, що узгоджуються з державними задачами сильніше, ніж з економічною логікою.
3. Інституційні перетини між силовими структурами, релігійними інституціями, партійною політикою та криміналом.
4. Синхронізація публічних наративів із офіційними меседжами з Москви, Тегерана або Ісламабада.
5. Фінансові "підписи" через банки, shell-компанії, "благодійність" і Hawala-коридори.

Інтегрована відповідь і питання, яке не можна відкладати

Європа та Україна стикаються зі стратегічним викликом, бо інституції все ще розкладають тероризм, оргзлочин і ворожу державну активність по різних "шафах". Натомість гібридні мережі перетинають кордони, сектори й правові категорії, використовуючи прогалини між правоохоронцями, розвідкою, фінансовим регулюванням і прикордонним контролем. Такі структури живуть у швах бюрократії.

Ефективна протидія потребує інтегрованого розуміння екосистеми загроз. Йдеться про fusion centers, що поєднують фінансову розвідку, аналіз оргзлочину, контртерор, кіберфорензику й моніторинг іноземного впливу. Удар має припадати по "обслузі" системи, підроблювачах документів, транспортних компаніях, корумпованих посадовцях, фінансових брокерах і логістичних провайдерах, а не лише по виконавцях. Паралельно потрібна стійкість прикордонних регіонів, діаспорних спільнот і вразливих урбаністичних центрів, де гібридні мережі вербують і працюють.

Війна проти України показала, що сучасний конфлікт давно виходить за межі поля бою та ведеться через обхід санкцій, пропаганду, кримінальну логістику й екстремістські проксі. Росія, Іран і Пакистан обрали цю модель через дешевизну, заперечуваність та ефективність, а держави, які опанують цю екосистему, формуватимуть наступне десятиліття геополітичної конкуренції. Питання лише в тому, чи готова Європа відповісти на виклик до того, як він стане незворотним.