Ціна соціальної держави — скільки Україні коштує бідність

Коли ми обговорюємо бюджет, говоримо про мільярди. Переселенець рахує інакше: чи вистачить після оренди на продукти, ліки та потреби дітей? Між цими двома розрахунками лежить головне питання соціальної політики: чи допомагають державні програми людині втриматися й знову забезпечувати себе та родину? Якщо підтримка запізнюється, люди витрачають заощадження, відкладають лікування, втрачають можливості працювати. Тому поряд із ціною допомоги маємо рахувати й наслідки її відсутності.

Більший бюджет має означати відчутний результат

За повідомленням Мінфіну, проєкт бюджету на 2027 рік передбачає 83,2 млрд гривень на підтримку внутрішньо переміщених осіб. Це на 11,6 млрд більше за план на 2026 рік зі змінами. Важливо, що йдеться про сукупність різних напрямів: допомогу на проживання, житлові програми, соціальні послуги та зайнятість. Збільшення загальної суми саме по собі ще не показує, скільки додаткових коштів отримає конкретна родина та яку проблему вони допоможуть розв’язати.

Водночас липневі розрахунки Міжнародного валютного фонду оцінюють базовий фінансовий розрив на 2027 рік приблизно у 43,4 млрд доларів. Для його покриття передбачена передусім міжнародна підтримка. Ця оцінка показує ширший фінансовий контекст, у якому доводиться визначати пріоритети бюджету.

Ресурс держави обмежений, потреби оборони величезні. Саме тому кожна програма має давати зрозумілу відповідь: кому вона допомагає, коли людина може скористатися підтримкою і що змінюється після цього. Для однієї родини результатом буде можливість оплачувати житло, для іншої — робота, для людини, яка потребує догляду, — доступна соціальна послуга. Ці результати не можна звести до одного показника, але їх потрібно бачити за бюджетними рядками.

Це стосується й соціальних стандартів. Уряд пропонує встановити загальний прожитковий мінімум на 2027 рік на рівні 3559 гривень. Це розрахунковий показник, який використовується в системі соціальних гарантій, а не сума, яку кожен отримує на руки. Тому його потрібно оцінювати разом із правилами конкретних виплат і реальними витратами людей. Окремо діє допомога на проживання ВПО: 3000 гривень для дітей та осіб з інвалідністю і 2000 гривень для інших отримувачів, які відповідають умовам програми. При цьому розміри цієї допомоги не переглядаються, хоча вартість продуктів харчування, комунальних послуг та інших базових потреб зростає. Фактично щороку за ті самі 2000 чи 3000 гривень переселенці можуть придбати дедалі менше. І якщо держава не враховує інфляцію під час визначення соціальних виплат, навіть збереження їхнього номінального розміру означає поступове скорочення реальної підтримки людей.

Погоджена заява ще не означає отримане житло

Найкраще різницю між рішенням про підтримку та її результатом видно на житлових програмах. Людина подала заяву, отримала погодження, чекає фінансування — і весь цей час продовжує оплачувати оренду або жити в місці тимчасового проживання. Для звітності це кілька пройдених етапів. Для родини питання залишається тим самим: коли вона зможе переїхати у власне житло?

За програмою житлових ваучерів для окремих категорій ВПО місцеві комісії вже погодили понад 40 тисяч заяв. Водночас фактично житло придбали 3297 родин. Для покриття вже поданих заяв потребу на 2027 рік оцінюють приблизно у 72 млрд гривень. За кожною заявою стоїть родина, яка чекає й продовжує оплачувати тимчасове житло.

Людина живе не в погодженій заяві. Вона живе у квартирі. Тому кількість звернень, позитивних рішень і завершених придбань потрібно показувати окремо. Цифри мають стосуватися тієї самої програми, категорії отримувачів і визначеного періоду. Інакше ми не розумітимемо, де саме зупинилася допомога: на розгляді документів, очікуванні коштів чи реалізації вже наданої підтримки.

Саме для цього потрібен аудит програм підтримки переселенців. Він має відрізняти нестачу фінансування від ситуації, коли вже виділені кошти не доходять до людей. У першому випадку потрібно визначити потребу, джерела фінансування та порядок забезпечення тих, хто чекає. У другому — з’ясувати, який етап затримує виконання і хто має усунути перешкоду. В обох випадках людина повинна отримати зрозумілу інформацію про свою заяву та наступний крок.

Очікування теж має ціну. Родина продовжує витрачати гроші на тимчасове житло й не знає, чи зможе залишитися в цій громаді. За такої невизначеності складніше планувати роботу, навчання дітей або власну справу. Програма повинна враховувати цей час, а не закінчуватися для держави в момент погодження документів.

Підтримка має допомагати працювати й жити в громаді

Коли йдеться про ВПО, ми часто рахуємо, скільки держава витрачає на їхню підтримку. Але переселенці також працюють, відкривають підприємства, орендують житло, купують товари й послуги, сплачують податки. Громада, яка допомагає їм облаштуватися, отримує працівників, підприємців і споживачів. Те саме стосується релокованого бізнесу: разом із підприємством переїжджають фахівці та їхні родини, яким потрібно організувати життя на новому місці.

Водночас сама наявність роботи ще не означає, що допомога більше не потрібна. Зарплати може не вистачати на оренду, лікування й утримання дітей. Тому підтримка має враховувати реальні обставини: комусь потрібна допомога з працевлаштуванням, комусь — із житлом. Люди похилого віку, особи з інвалідністю та родини, які потребують догляду, можуть потребувати тривалої підтримки. Право на неї не повинно залежати від того, чи зможе людина швидко стати економічно самостійною.

Є й інструменти, які впливають на повсякденні витрати. Законопроєктом №16069, підготованим спільно із Ігорем Тереховим та Асоціацією прифронтових міст і громад, який ми вже зареєстрували в Раді, пропонується встановити ставку ПДВ 5% для визначених базових продуктів, ліків та інших соціально значущих товарів. Йдеться про пропозицію, а не чинне загальне правило. Для покупця можливий ефект зрозумілий: якщо зниження податку перейде в кінцеву ціну, підтримку він відчує під час звичайної покупки. Але саме цю умову потрібно перевіряти, одночасно оцінюючи втрати бюджетних надходжень.

Також ми пропонуємо підняти мінімальну зарплату до 10 тисяч гривень і прожитковий мінімум до 7600. Це підвищення мінімальної зарплати потрібно розглядати разом зі спроможністю роботодавців зберігати робочі місця, особливо у прифронтових громадах. Я підтримую пошук рішень, які роблять життя доступнішим. Проте кожна пропозиція має пройти перевірку на результат для людини, вартість для бюджету та наслідки для бізнесу. Загальні податкові заходи й адресні програми виконують різні завдання; один інструмент не замінить усієї системи.

Що потрібно змінити до ухвалення бюджету

17 жовтня відзначають Міжнародний день боротьби з бідністю. Для України це час, коли вирішується, на що підуть бюджетні кошти наступного року. Поки бюджет ще не ухвалений, маємо розібратися, чому частина програм досі не дала людям очікуваної допомоги. Десь бракує фінансування, десь люди місяцями чекають після погодження заяви. Самого збільшення суми в бюджеті недостатньо. Потрібно усунути причини цих затримок.

На мою думку, маємо зосередитися на п’яти завданнях.

1. Зіставити кошти з реальними потребами. Скільки родин потребують житла? Скільком потрібні виплати, допомога з працевлаштуванням чи догляд? За кожним напрямом маємо розуміти, чи вистачить передбаченого фінансування.
2. З’ясувати, де зупиняється допомога. Якщо людина подала заяву й отримала позитивне рішення, що заважає їй скористатися підтримкою? Кожна така затримка повинна мати пояснення і конкретне рішення.
3. Визначити відповідальних і строки. Людина має знати, хто розглядає її звернення, коли буде рішення та до кого звертатися, якщо допомога затримується.
4. Рахувати реальні результати. Скільки родин отримали житло? Скільки людей знайшли роботу? Скільком забезпечили необхідний догляд? Саме це показує, чи працює програма.
5. Зберегти допомогу для тих, хто її потребує. Люди похилого віку, особи з інвалідністю, родини у складних обставинах можуть потребувати тривалої підтримки. Маємо подбати, щоб вони могли нею скористатися.

Ми звикли питати, скільки коштує соціальна держава. Але бідність також має ціну: відкладене лікування, втрачені можливості працювати, рішення шукати майбутнє за кордоном. Не всі ці наслідки можна звести до однієї бюджетної цифри, проте ігнорувати їх означає бачити лише частину витрат. Для воюючої країни підтримка людей пов’язана з її стійкістю. Тому перевірка бюджету має завершуватися тим самим питанням, із якого починається день переселенця: чи допоможе це рішення оплатити житло, подбати про дітей і залишитися жити в Україні?