SAFE і miltech ринок ЄС — що потрібно знати українським компаніям

У 2025 році європейський оборонний ринок і далі складається з 27 національних ринків, а спільна "європейська" логіка лишається радше амбіцією, ніж повсякденною реальністю. За три десятиліття роботи в цій сфері я бачив багато спроб краще інтегрувати ринок, але жодна не змінила фундаментальної проблеми: ключові рішення ухвалюються на національному рівні. Суверенітет, національні культури закупівель і промислові пріоритети продовжують домінувати, навіть попри війну Росії проти України та стрімке зростання оборонних бюджетів, найбільше з часів холодної війни.

Погіршення безпекового середовища змусило Європу визнати очевидне: оборонні зобов’язання США щодо Європи слабшають, і європейці мають узяти значно більшу відповідальність за власну безпеку. Це не зміниться після перемир’я чи замороження війни в Україні. Навпаки, такий сценарій може відкрити період підвищених ризиків, коли Росія матиме найбільші в Європі загартовані в боях збройні сили та істотно розширену оборонно-промислову базу. Вага ЄС в економіці та його регуляторна сила виглядають доволі порожніми без переконливої військової спроможності у світі, який дедалі більше визначається транзакційною, силовою геополітикою.

Важлива нова риса 2025 року полягає в тому, що ЄС уже не просто "регулює" внутрішній оборонний ринок. Він використовує власну спроможність залучати кошти та фіскальні правила, щоб одночасно підштовхнути оборонні видатки країн ЄС і переформатувати попит. У плані Readiness 2030 Єврокомісія прагне мобілізувати до €800 млрд "нових грошей" для оборони. Один стовп цього підходу це новий кредитний інструмент SAFE обсягом до €150 млрд, а інший це збільшення оборонних видатків країн ЄС до 1,5% ВВП через активацію "escape clause" у фіскальних правилах ЄС. Комісія оцінює, що другий компонент може дати майже €650 млрд додаткових видатків на оборону.

Що насправді змінила війна в Україні

Найбільші зміни це розмір національних бюджетів і політична увага, зосереджена на обороні. Заяви про готовність піднімати витрати ще вище, наприклад до 3,5% ВВП як орієнтиру у натовських дискусіях, звучать серйозно, а безпековий дискурс помітно загострився. Втім у багатьох країнах, особливо в частині Західної Європи, досі більше риторики й заголовків, ніж конкретних дій, які відповідали б нагальності загрози.

Держави ближче до російських кордонів діють рішучіше, тоді як далі на захід більше вагань. Масштаб дефіцитів оборонних спроможностей Європи, помножений на політичні та економічні обмеження, схоже, перевантажив деякі уряди й спричинив позицію "голова в пісок". Планування НАТО швидко адаптується до повернення високоінтенсивної війни й формулює оновлені вимоги, однак національні плани, зокрема у Західній Європі, повільніше перетворюють ці вимоги на реальні бюджети та підтверджені програми.

Водночас роль ЄС в обороні швидко зростає. Один за одним з’являються нові фінансові інструменти, насамперед EDF, ASAP, EDIRPA, SAFE і EDIP. Паралельно посилюється протекціонізм ЄС і ширше застосовується французька мантра "стратегічної автономії". Війна також запустила жваву дискусію про користь спадкових платформ проти нових технологій, де очікувано багато дезінформації, самообману та спрощень.

У багатьох країнах стартували ініціативи реформування закупівель, покликані прискорити процеси й розширити доступ для нових гравців та МСП. Але я спостерігав багато подібних реформ упродовж років, і більшість із них провалилася. Тож поки не ясно, чи нинішні зусилля будуть успішнішими і чи вдасться реалізувати реформу достатньо швидко. Важливий нюанс 2025 року: Єврокомісія паралельно просуває пакети спрощення регуляторики для оборонних проєктів, але складний і надмірно процедурний характер програм ЄС усе ще важкий для новачків.

Є й позитивна тенденція: значно сильніше усвідомлення того, що локальна оборонна інженерна компетенція та промислова потужність є складовими переконливого стримування, а надмірна залежність від ненадійних союзників чи імпорту несе ризики. Багато країн нині активно інвестують або стимулюють бізнес інвестувати в розширення та модернізацію оборонного виробництва, хоча було б значно краще, якби більше зробили одразу після лютого 2022 року.

Як працюють інструменти ЄС і чому вони не перевертають систему

Єврокомісія створила цілий "набір інструментів": EDF, PESCO, ASAP, спільні закупівлі боєприпасів, EDIRPA, EDIP та інші. У практичному сенсі ключові механізми це SAFE, EDF і EDIP, причому SAFE буде найважливішим упродовж найближчих двох-трьох років. SAFE варто розуміти як п’ятирічний інструмент на 2025–2030 роки з обсягом до €150 млрд у вигляді позик, призначених пришвидшити інвестиції та закупівлі, а також доповнити підтримку України.

Ці інструменти структурно впливають на окремі сегменти ринку ЄС, але до SAFE вони здебільшого були другорядними, а у випадку EDF ефект відчується лише із кількарічною затримкою. Важливо не перебільшувати значення "малих" інструментів 2023 року, але й не відмахуватися від них: ASAP і EDIRPA стали першими прямими кроками ЄС у фінансування розширення виробництва та спільних закупівель, хоча й у порівняно невеликому масштабі близько €500 млн та €300 млн відповідно.

Поки що ці інструменти не штовхають ринок до промислової консолідації, і доказів того, що консолідація взагалі посилюється, небагато. Не в останню чергу тому, що уряди стали чутливішими до питання контролю над національними оборонно-промисловими можливостями. Попри риторику про підтримку МСП і нових гравців, реалістичний прогноз такий: великі, усталені оборонні компанії, ймовірно, і далі домінуватимуть. Оборонні закупівлі складні, і військові хочуть бути впевненими, що вироби працюватимуть, а також матимуть підтримку й модернізацію. Тому "безпечними" опціями залишаються саме постачальники (incumbents) із доведеною репутацією та вагомою інтелектуальною власністю.

Де в цій картині НАТО

Для більшості європейських союзників планування оборони та цільові показники спроможностей НАТО лишаються "золотим стандартом". Водночас Альянс загалом агностичний щодо того, як саме країни досягають цих цілей, а отже національні столиці можуть закуповувати як у межах механізмів ЄС, так і поза ними. Після 2022 року промисловий фокус НАТО посилився, але ключове обмеження не змінилося: спільний бюджет НАТО відносно невеликий, тому прямих фінансових важелів у Альянсу менше, ніж у ЄС.

Показовий документ 2025 року це Updated Defence Production Action Plan, де НАТО прямо виділяє ризики "вузьких місць" у виробництві, компонентах і матеріалах та підкреслює опору на інноваційну екосистему DIANA і NATO Innovation Fund. DIANA, своєю чергою, пов’язана з венчурним NATO Innovation Fund обсягом €1 млрд, який фінансує стартапи й dual-use адаптації з горизонтом 15 років. На практиці це створює паралельні колії: НАТО визначає "що потрібно", а ЄС дедалі сильніше формує "за які гроші і за якими правилами це купуватимуть".

Що Україні потрібно знати про доступ до європейського ринку

Для третіх країн, таких як Україна, Велика Британія чи США, реалістичні точки входу існують, але їх оточують бар’єри: регулювання, вимоги до безпеки постачання та риторика "технологічного суверенітету". Україна перебуває в принципово іншій позиції, ніж інші треті країни, коли йдеться про інструменти ЄС. ЄС прагне інтегрувати українську промисловість у Європейську оборонну технологічну та промислову базу (EDTIB), і це прагнення вже закладено в правила.

Програму EDIP офіційно затверджено як пакет грантів €1,5 млрд на 2025–2027 роки. З цієї суми €300 млн прямо зарезервовано для Ukraine Support Instrument, який має модернізувати українську оборонну промисловість і підтримати її інтеграцію з європейською екосистемою. Важлива і ще одна практична деталь доступу: у дебатах довкола EDIP у 2025 році закріплено вимогу "buy European", тобто для отримання фінансування щонайменше 65% компонентів мають походити з ЄС або асоційованих країн / України, що створює реальні бар’єри для ланцюгів постачання.

У випадку SAFE інструмент прямо заохочує країни ЄС використовувати позики SAFE для закупівель, у тому числі для потреб України, переводячи розмову з "підтримки" в "контрактний попит". Для українських компаній це дедалі більше означає, що шлях входу пролягає через консорціуми, субпідряд і спільні виробничі схеми, а не через одиночний "прямий" продаж у Європу.

Сім перевірок перед входом на ринок ЄС

Перша перевірка: не плутати "європейський" та "ринок ЄС". ЄС це 27 країн, які самостійно здійснюють розробку й закупівлю озброєння. Поза ЄС є Велика Британія, Швейцарія, Україна та Норвегія, причому Україна й Норвегія ближчі до режиму країн ЄС, бо можуть отримувати доступ до інструментів ЄС.

Друга перевірка: не переоцінювати і не недооцінювати роль ЄС у національних інвестиційних рішеннях. Роль Брюсселя зросла, але національні бюджети теж збільшуються, а з цим зростає спокуса діяти односторонньо на користь власної промисловості.

Третя перевірка: врахувати масштаб додаткових "необмежених грошей", які генерують нові плани ЄС. Одна іронія Readiness 2030 в тому, що кредитування SAFE прив’язане до кооперативної логіки закупівель та жорсткої переваги ЄС, тоді як фіскальний компонент має збільшити національні оборонні видатки на значно більшу суму, але без подібних обмежень.

Четверта перевірка: не недооцінювати складність і адміністративний тягар участі в програмах ЄС. Навіть попри заявлені спрощення, правила лишаються довгими, юридично складними й повільними у виконанні. Потенційний плюс для менших гравців у тому, що конкуренція та формальні критерії інколи зменшують вплив "інсайдерів", якщо компанія готова грати за правилами і витримувати процес.

П’ята перевірка: тверезо оцінювати, наскільки різниться реальна відкритість країн до закупівель у третіх держав. Більшість заявляють про прозорість, але майже всі країни з оборонною промисловістю підтримують своїх виробників там, де можуть.

Шоста перевірка: з’ясувати, яка частина бюджетів реально лишається доступною. Попри гучні заголовки, деякі держави мають небагато вільних коштів для нових закупівель, тоді як інші справді мають "нові гроші" для рішень про придбання та партнерств.

Сьома перевірка: не недооцінювати обережність міністерств оборони щодо невідомих компаній. Залежності, ризики й вимоги до безпеки постачання формують консервативну поведінку покупця, навіть коли альтернативний продукт дешевший або перевірений у бою. Війна в Україні ще більше загострила чутливість до ризиків ланцюгів постачання, бо закупівля часто означає десятиліття експлуатації та модернізацій.

Дві речі, які варто пам’ятати про Європу як оборонного замовника

Я б виділив два ключові моменти.

По-перше, єдиного європейського оборонного ринку не існує. Кожна країна діє переважно самостійно й обирає співпрацю лише тоді, коли це відповідає її інтересам. У кожної власні пріоритети, спадкові спроможності, бюджети та можливості витрачання, а також власні процедури закупівель. Країни з оборонною промисловістю намагатимуться віддавати перевагу своїм виробникам, а деякі ринки лишаються здебільшого закритими для немісцевих конкурентів, окрім випадків, коли немає життєздатної локальної пропозиції.

По-друге, погіршення безпекового середовища та чітко задекларований намір США зміщувати фокус від Європи означають, що європейські оборонні видатки й надалі зростатимуть. Мирна угода чи замороження війни в Україні може дати окремим урядам привід "переоцінити" темп витрат, але в довгій перспективі реалістичного вибору небагато. Європейський оборонний ринок зростатиме, і перевага дістанеться тим, хто найшвидше адаптується до вимог процесів, локалізації та довіри в партнерствах.

Питання не в тому, чи зростатиме ринок. Питання в тому, хто навчатиметься швидше в міру еволюції загрози й зможе адаптувати закупівлі до реальності високоінтенсивної війни, яку ми бачимо в Україні сьогодні.