РЕБ у війні дронів — чому Україні потрібна модернізація

Сьогодні FPV-дрон може змінити результат бою за кілька секунд, а життя екіпажу часто тримається на якості невеликої антени й кількох ват потужності. Я працюю з джамерами ще з 2008 року і добре бачу: без модернізації РЕБ Україна може виграти артдуелі, але програти тишу й шум у радіоефірі.

Від фугасів в Іраку до FPV над Україною

Моє знайомство з системами придушення почалося задовго до великої війни. Після закінчення Одеського політеху я викладав на кафедрі радіотехніки та паралельно працював на американський проєкт, що розробляв джамери для захисту від радіокерованих фугасів під час іракської кампанії. Тоді завдання було простіше: є колона, є закладені вибухові пристрої з пультом, треба "заглушити" кілька відомих каналів і не дати ворогу натиснути умовну кнопку.

Ці комплекси розроблялися під конкретні вимоги і орієнтувалися на статичні або повільні загрози. Про масові безпілотники ще майже ніхто не думав. На початок повномасштабного вторгнення, Україна мала власні системи на кшталт "Буковель-AD" — мобільні комплекси, здатні виявляти БпЛА на десятки кілометрів та глушити канали зв’язку й супутникової навігації в широкому діапазоні частот. Проте такі рішення будувалися під тодішню логіку загроз: окремі розвідники, одиничні "Орлани", а не рої дешевих FPV.

Після 24 лютого 2022 року все змінилося буквально за два роки. З одного боку, ми отримали фронт, де дронів стільки, що в окремих бригадах щомісяця треба до двох із половиною тисяч FPV. З іншого боку, з’явився противник, який так само наситив поле бою безпілотними платформами різних класів. Для такого театру бойових дій старі підходи до радіоелектронної боротьби виявилися недостатніми.

Як війна дронів переписала вимоги до РЕБ

Коли я вперше серйозно подивився на український ринок портативних джамерів уже під час повномасштабного вторгнення, здалося, що проблема перебільшена: пристрої ніби є, заходь у мережу, купуй і став на техніку. Придивився уважніше — частина "вітчизняних" рішень виявилася китайськими пристроями з приклеїними шильдиками і з великою націнкою.

Паралельно для українських виробників почали закриватися звичні вікна постачання. Китай послідовно посилює експортний контроль на дрони та їхні ключові компоненти, а з 2024 року обмеження охопили практично весь сегмент безпілотних платформ і комплектуючих до них: контролери, мотори, навігаційні камери. Те саме спостерігалось і в сегменті РЕБ. Навіть за формальної дії заборон частина продукції йде до Росії, тоді як українським замовникам доводиться працювати через складні й дорогі ланцюжки.

Ще одна трансформація торкнулася самого спектра. На початку війни більшість цивільних та "перероблених" FPV працювали у звичних ISM-діапазонах: 433, 868/915 МГц, 2,4 та 5,8 ГГц, плюс GPS/ГЛОНАСС для навігації. Для них існували типові рішення глушіння, а українські інженери швидко навчилися збирати перші тактичні комплекти з доступних модулів.

Але це була лише стартова сходинка. Як тільки на полі з’явилися ефективні джамери, оператори почали шукати "дірки" в ефірі, нові діапазони та протоколи. Так виникла гонка: одна сторона змінює частоту, інша намагається встигнути розширити смугу перешкод. Сучасні рішення вже змушені перекривати діапазон приблизно від 350–400 МГц до 6 ГГц і вище, щоб ловити як класичні FPV, так і нові низькочастотні рішення.

При цьому просте "підкрутити потужність" перестало бути універсальною відповіддю. На початку 2024 року ще було відчуття, що всеспрямовані глушники на пікапах та бронемашинах здатні перекривати значну частину загроз, і справді, чимало ворожих дронів падали буквально перед машинами. Сьогодні на полі бою вже працюють системи з частотними перестрибуваннями, оптоволоконним керуванням та більш розумними алгоритмами, які зменшують чутливість до шуму.

Аргументи модернізації РЕБ для держави та бізнесу

1. Старі підходи створюють "туман війни" для своїх. Щільне глушіння всього підряд рятує техніку, але одночасно збиває власні БпЛА. Уже сьогодні оператори змушені буквально домовлятися в чатах про коридори, через які їхні дрони можуть пролетіти, не потрапивши в зону власних перешкод. Без формалізованих протоколів взаємодії між комплексами придушення та безпілотними платформами ця ситуація тільки погіршуватиметься.
2. Залежність від імпорту б’є по готовності фронту. Коли критичні модулі їдуть з Азії кілька тижнів, за цей час лінія фронту, частоти, навіть тактика ворога встигають змінитися. Джамери, замовлені місяць тому під одну загрозу, приїжджає на абсолютно іншу війну. Тому локалізація виробництва компонентів і пристроїв стають питанням не лише темпу адаптації, а й стратегічним питанням.
3. Сертифікація й стандарти відкривають двері до великих закупівель. Волонтерські збірки важливі на старті, але держава купує лише те, що має зрозумілу документацію, випробування, службу підтримки. Команди, які встигли не тільки напаяти перші плати з китайських модулів, а й паралельно пройти шлях через державну сертифікацію, уже сьогодні займають лідируючі позиції на ринку.
4. Наступне покоління систем має бути "розумним", а не просто потужним. Майбутні комплекси електронної боротьби повинні не лише глушити все, що бачать, а й уміти виявляти окремий дрон, визначати діапазон, оцінювати тип сигналу і бити точно в цільову смугу, залишаючи "вікна" для своїх. Для цього потрібні вбудовані детектори, алгоритми розпізнавання "свій/чужий" та внутрішні стандарти взаємодії між джамерами і БпЛА в межах однієї бригади чи оперативного командування.

Що це означає для оборонної політики та ринку

Для держави модернізація електронної боротьби означає не тільки закупівлю нових коробок із антенами. Насамперед ідеться про створення повноцінної доктрини застосування РЕБ у війні дронів: хто саме керує перешкодами, як погоджуються коридори для польотів, які дані отримують командири на рівні бригад, як тестуються нові частоти та протоколи. Без цього навіть найкраща апаратура перетворюється на дорогий шумовий генератор.

Для бізнесу це шанс і виклик одночасно. З одного боку, в української індустрії з’явився унікальний досвід: інженери працюють на "найскладнішому" в світі полігоні електронної війни й тестують рішення в реальному бою, а не на закритих полігонах. З іншого боку, вікно можливостей звужується: конкуренція великих інтеграторів, вимоги до якості, надійності, сертифікації та кібербезпеки роблять ринок РЕБ дорослим.

Якщо ми хочемо, щоб українські компанії залишилися в грі, потрібен свідомий поворот політики: пріоритет локальних компонентів, підтримка стартапів на етапі переходу від волонтерської збірки до серійного виробу, спільні стандарти для взаємодії дронів і систем придушення, прозорий доступ до держзамовлень. Інакше фронт воюватиме дронами XXI століття, а ефір оборонятимуть рішення з логікою минулих воєн.

У підсумку війна вчить дуже простій речі: кулемет можна передати іншому підрозділу без інструкцій, а складний радіоефір — ні. Питання лише в тому, чи встигнемо ми довести РЕБ до рівня, де він стане не екстреною латкою, а системною перевагою.