Виробництво ракет РФ і копродукція з Європою — хто рахує швидше

Росія щомісяця випускає 150–160 ракет і витрачає на це понад 1,1 мільярда доларів. Союзники виробляють протиракети Patriot PAC-3 MSE зі швидкістю 600–650 одиниць на рік — приблизно 50 на місяць. Ударні системи РФ виходять з конвеєра утричі швидше, ніж засоби їх перехоплення. Копродукція з Європою і власне виробництво ракет — єдина відповідь, яку підтверджує арифметика, а дипломатичний оптимізм — ні.

Скільки насправді коштує ракетний удар по Україні

Кремль не приховує логіки: дешеві "Шахеди" по 40–50 тисяч доларів за одиницю свідомо закладаються із 75–80-відсотковими втратами. Мета — виснажити запаси дорогих зенітних ракет. Один перехоплювач Patriot PAC-3 MSE коштує кратно більше за ціль, яку знищує. Ця цінова різниця і є стратегічною зброєю Росії — дешевий дрон витягує із системи ППО ракету вартістю у сотні разів більше.

Паралельно Москва виробляє системи принципово іншого рівня: Х-101 по 13 мільйонів доларів, Калібр по 6,5 мільйона, Іскандер-М по 3 мільйони за одиницю. Місячний бюджет лише на крилаті ракети перевищує витрати на оборону більшості середніх країн за цілий рік. Зупинити цей конвеєр виключно засобами перехоплення — математично неможливо. Будь-яка стратегія ППО, яка не враховує цю арифметику, заздалегідь програшна.

Чому зовнішня допомога не закриє дефіцит ППО України

Бюджетний запит США на 2026 рік фіксує: один снаряд GMLRS коштує близько 500 тисяч доларів, нова ракета PrSM — 8,27 мільйона. Це засоби нападу, які теоретично мали б знищувати ворожі пускові установки та заводи вглиб території РФ, проте їхня вартість та дефіцитність так само критичні. Але навіть виробництво засобів перехоплення впирається у технологічні "вузькі місця" — і темп не вдається прискорити простим нарощуванням фінансування. Виробничий ланцюг Patriot розтягнутий і завантажений глобально. Він фізично не встигає за темпом російського виробництва ракет.

Кожна одиниця, поставлена Україні, — це одиниця, якої немає у Польщі, Японії чи на Тайвані. Союзники це розуміють — і вже рахують. Саме тому розмова про копродукцію оборонних систем безпосередньо в Україні або разом з Україною перестала бути побажанням і стала питанням стратегічної необхідності. Черга за допомогою безкінечна. Власні спроможності — ні.

Три індустріальні пріоритети замість черги за допомогою

Подолання асиметрії потребує конкретної програми дій без декларацій. Я бачу три напрями, без яких системного зрушення не буде:

• Копродукція далекобійних систем: спільне з європейськими партнерами виробництво ракетних і дронових платформ для ударів по виробничих потужностях РФ безпосередньо в місцях їх розміщення — Коломна, Кіров та інші вузлові центри. Знищення виробництва зброї ефективніше за знищення самої зброї
• Асиметричне перехоплення: масштабування власного виробництва модульних безпілотних перехоплювачів за ціною, співмірною або нижчою за ціну цілі — дрон-камікадзе має збиватися дешевшим засобом, інакше економіка ППО програна наперед
• Зміна архітектури ППО України: перехід від дорогих централізованих систем до розподілених сенсорних мереж — акустичних, радіоелектронних, оптичних датчиків — що підвищують ефективність виявлення при мінімальних витратах і не створюють єдину точку відмови

Де Україна вже має перевагу і як її не втратити

Бойовий досвід — це актив, якого немає в жодного виробника зброї в Європі чи США. Інженери, які налагоджували системи під живим вогнем, мають знання, недоступні жодному полігону. Саме цей досвід є основою для рівноправної копродукції з Європою: Україна приходить до партнерства з верифікованими технологіями і бойовою статистикою, партнер — з виробничими потужностями і доступом до ринків НАТО.

Ризик зрозумілий. Без прозорих правил цей актив вивозять: інженерів переманюють, рішення відтворюють, і за кілька місяців ті самі технології повертаються під іншим брендом. Щоб цього не сталося, копродукція оборонних систем має розвиватися за єдиними правовими рамками — із чіткими юридичними механізмами захисту інтелектуальної власності (IP) українських розробників та адаптацією під стандарти NATO STANAG. Ця рамка має бути прозорою для обох сторін і захищеною від ручного управління з боку регуляторів.

Копродукція з Європою і виробництво ракет — це питання виживання ОПК

Математика протистояння не залишає третього варіанта. Або Україна вибудовує власний виробничий ланцюг і входить у копродукцію як рівний партнер — або залишається споживачем чужих рішень у нескінченній черзі за допомогою. Перший шлях потребує прозорих правил для оборонного експорту, захисту інженерних кадрів і реальних контрактів. Друга опція означає, що інженери їдуть, технології відтворюються в інших країнах, а Україна купує власні рішення під іноземним брендом. Вибір між цими двома шляхами вже відбувається — питання лише в тому, хто його робить усвідомлено.