Від 3 мільйонів до 5 тисяч — що Близький Схід шукає в Україні

Збити один Shahed ракетою Patriot — це витратити 3 мільйони доларів проти цілі вартістю 50 тисяч. Протягом першого тижня ескалації на Близькому Сході пішло більше таких ракет, ніж Україна отримала за чотири роки повномасштабної війни. Арифметика робить масові дронові атаки майже безкарними для нападника. Країни регіону шукають способи зламати цю математику, і український досвід виявлення та нейтралізації безпілотників викликає конкретний інтерес у тих, хто стикається з аналогічними викликами.

Чому український досвід став цікавим зараз

Я бачу, як за роки війни Україна вибудувала екосистему боротьби з повітряними загрозами: радіоелектронну розвідку, засоби РЕБ, сенсорні мережі, програмне забезпечення та інтеграцію у систему оперативного реагування. Це все працює не в лабораторіях, а під щоденним тиском реальних атак і постійно адаптується до нових тактик противника.

Ескалація конфліктів на Близькому Сході підштовхнула попит на контр-БпЛА напрацювання. Безпілотники застосовують і на передовій, і для ударів по глибокому тилу. Водночас вартість оборони зростає до неприйнятних рівнів.

Дрони-перехоплювачі, які вже випускаються серійно в Україні, коштують від 1 до 5 тисяч доларів. Це змінює баланс економіки протистояння на користь оборони.

Що відбувається з надлишковими потужностями

Оборонно-промисловий комплекс України різко наростив обсяги за роки протистояння. У 2025-му виробничі спроможності оцінювалися приблизно в 35 мільярдів доларів, тоді як держава законтрактувала продукції на 12 мільярдів. Зараз загальна потужність вже перевищила 50 мільярдів доларів.

У напрямах БпЛА, РЕБ та розвідувальних комплексів спроможності перевищують те, що замовляє держава всередині країни. Виникає практичне питання: як утримати виробництво завантаженим без шкоди для власних Сил оборони. Відповіддю стає регульований експорт із жорсткими правилами пріоритету.

Як діє залізне правило пріоритету

Незмінний принцип: спочатку українська армія, міжнародні поставки — після. Жодні зовнішні контракти не можуть підрізати постачання для власних Сил оборони. Коли з'являється загроза дефіциту на фронті, експорт відповідної номенклатури блокується автоматично.

Компанії з українського оборонного сектору вже ведуть діалоги з країнами Близького Сходу про співпрацю в напрямку контр-БпЛА. Мова йде не тільки про залізо. У пакеті — навчання персоналу, сервісне обслуговування та передача технологічної експертизи.

У яких форматах може працювати експорт

Сьогодні можна говорити щонайменше про два формати. Перший — Build with Ukraine: дублювання виробничих ліній у країнах-партнерах і спільне виготовлення зброї. Це дає змогу убезпечити критичні виробництва від атак, знизити ризики для ланцюгів постачання й дати інвесторам безпечніші юрисдикції, зберігаючи при цьому R&D і ключові компетенції в Україні. Окремі моделі такої співпраці вже відпрацьовуються, зокрема з Данією. У межах G2G-угод критично важливі виробництва можуть частково виводитися за кордон під спільний контроль держав-партнерів, щоб гарантувати безперервність роботи навіть під час війни.

Другий формат — контрольований експорт готових battle-tested рішень у тих номенклатурах, де підтверджено надлишкові спроможності й немає ризику для забезпечення власних Сил оборони. Йдеться не лише про сам виріб: експортний пакет може включати навчання персоналу, сервісне обслуговування, ремонт і передачу технологічної експертизи. Це приносить додаткову виручку, допомагає розширювати R&D і робить співпрацю з партнерами довшою та глибшою.

Як убезпечити експорт критичних розробок

Продаж оборонної продукції за кордон можливий лише тоді, коли держава й виробник заздалегідь вибудовують систему запобіжників. Ключове питання тут не в тому, чи існують ризики, а в тому, наскільки жорстко контролюється експорт чутливих рішень і чи не створює він загрози для власної оборони.

У випадку критичних розробок базовий принцип простий: експортувати можна не все й не всім. Для цього потрібне чітке розмежування номенклатури — що може виходити на зовнішній ринок, а що має залишатися лише для внутрішнього використання або передаватися виключно в межах спеціальних міждержавних домовленостей.

Другий рівень захисту — жорсткі умови контрактів. Йдеться про заборону на реекспорт, право на перевірку кінцевого використання, фіксацію конкретного користувача та санкції за будь-яке порушення домовленостей. Якщо замовник не виконує ці умови, співпраця має зупинятися без винятків — аж до припинення сервісу та повної заборони на нові поставки.

Окремо має працювати контроль самої поставки: документальна верифікація прибуття продукції, прив’язка до серійних номерів, а за потреби — інспекції у кінцевого користувача. Це стандартна логіка для чутливого ринку, і саме вона дає змогу не просто продавати рішення, а контролювати їхній подальший шлях.

Саме тому експорт українських defence tech рішень має будуватися не як вільний продаж, а як контрольована модель співпраці з союзниками — із чіткими правилами, обмеженнями та механізмами відповідальності. У такій логіці Україна не втрачає контроль над критичними технологіями, а навпаки — перетворює їх на інструмент посилення власної промисловості та міжнародних партнерств.

П'ять ефектів від регульованого експорту

• Завантаження виробничих ліній. Додаткові замовлення допомагають уникати простоїв, підтримувати серійне виробництво й забезпечувати стабільний темп випуску.
• Приплив інвестицій. Міжнародні контракти роблять компанії більш привабливими для фінансування розвитку.
• Прискорення оновлень. Більший грошовий потік дає ресурси на швидшу розробку наступних поколінь.
• Політична вага. Україна перестає бути тільки отримувачем допомоги і стає постачальником безпекових інструментів.
• Поглиблення союзів. Експорт спрямовується до держав, які підтримували нас у найскладніші періоди.

Україна як постачальник безпеки, а не просто споживач допомоги

Мережа з 28 безпекових угод із партнерами та ЄС уже працює. Координаційні офіси відкриваються в Берліні та Копенгагені для злагодженості процесів. Важливий нюанс: експорт йде саме до держав, які стояли поруч у найважчі моменти.

Головний політичний виграш — посилення України як повноцінного учасника європейської безпекової архітектури. Регульований експорт дає завантаження виробництва, приплив інвестицій і масштабування розробок. Це означає вищу серійність, швидші цикли оновлень і міцнішу оборонну галузь.

Україна готова конвертувати бойовий досвід у інструмент глобальної стабільності. Ми не просто долучаємось до спільної оборони. Ми постачаємо союзникам готові, випробувані відповіді на нові виклики. З експортом оборонних напрацювань ми отримуємо зовсім інший рівень суб'єктності на міжнародній арені.