Нові реалії війни — як Україна будує майбутнє глобальної оборони

Минулий тиждень у світі оборонних технологій був насичений подіями, які за своєю значимістю виходять далеко за межі звичайного новинного циклу. Від запуску першої в світі оперативної лазерної системи протиповітряної оборони в Ізраїлі до переговорів про продаж українських дронів Сполученим Штатам – ми спостерігаємо не просто технологічний прогрес, а фундаментальну зміну парадигми ведення війни. І що найважливіше для нас – Україна не просто адаптується до цих змін, а активно їх формує.

Три революції, які змінюють правила гри

Аналізуючи події останнього тижня, я виділяю три мегатренди, які визначатимуть характер конфліктів найближчого десятиліття.

Перший – економічна революція в протиповітряній обороні через лазерні системи. Компанія Rafael Advanced Defense Systems завершила приймальні випробування першої в світі повністю оперативної лазерної системи Iron Beam і передає перші батареї ПС Ізраїлю до кінця цього року (Fox News, Times of Israel).

Технічні параметри вражають: лазер потужністю 100 кіловат здатний перехоплювати ракети, міни та БПЛА на відстані до 10 кілометрів. Але справжня революція – в економіці. Один постріл Iron Beam коштує 3-5 доларів порівняно з 50-100 тисячами доларів за традиційний ракетний перехоплювач системи Iron Dome. Це зниження вартості на чотири-п'ять порядків – не просто покращення, а зміна всієї економічної моделі війни.

Коли вартість оборони стає в десятки тисяч разів нижчою за вартість атаки, повністю змінюється розрахунок "війни на виснаження". Дешеві дрони-камікадзе за тисячу доларів втрачають свою економічну привабливість, коли їх збиває лазерний промінь за три долари. Росія щоночі запускає по Україні десятки "Шахедів" вартістю близько 50 тисяч доларів кожен, а ми змушені відповідати ракетами за мільйон. З Iron Beam це рівняння перевертається: атакуючий витрачає тисячі, обороняючий – долари.

Другий тренд – масовізація безпілотників як основної зброї. Армія США офіційно переписує свою бойову доктрину під впливом української війни (Military.com). До кінця 2026 року кожне американське відділення (squad) отримає витратні FPV-дрони. Створюються спеціалізовані "strike companies" по 80 осіб з окремими взводами розвідувальних БПЛА, дронів-барражувальників та систем протидії.

Цифри красномовні: 3-тя бригада 10-ї гірської дивізії США використала на навчаннях 144 дрони – більше, ніж будь-коли в історії американської армії. Для порівняння, українські підрозділи запускають тисячі дронів щодня. Ця різниця в масштабі дає нам унікальні дані та досвід.

Термін "drone-first warfare" означає, що тепер будь-який бойовий контакт починається не з артилерії чи авіації, а з розвідки й ударів дронами. За даними дослідження Army War College (War Room), дрони із ШІ-наведенням спричиняють 70-80% бойових втрат у російсько-українському конфлікті. Україна тестує понад 70 наземних безпілотних систем, здатних працювати в умовах РЕБ на великих відстанях від оператора. Це вже не допоміжна зброя – це домінуюча сила сучасного поля бою.

Третій тренд – гіперзвукова гонка озброєнь, де Північна Корея щойно приєдналася до елітного клубу країн з такими можливостями. 22-23 жовтня КНДР провела випробування системи Hwasong-11Ma – гіперзвукові снаряди з планерним боєзарядом пролетіли 350 км і вразили наземну ціль (Euronews). Система розташована на 10-колісному транспортно-пусковому контейнері, здатному нести дві ракети одночасно.

Atlantic Council відкрито попереджає (ExecutiveGov, Newsweek): США відстають від Росії та Китаю на 5-10 років у розгортанні оперативних гіперзвукових систем. Росія та Китай мають сотні гіперзвукових ракет, США – лише прототипи. Вартість однієї американської гіперзвукової ракети – 15-30 мільйонів доларів – робить масове виробництво економічно неможливим.

Паралельно США випробовують протидію: Missile Defense Agency тестує ракету SM-6 Dual II для перехоплення гіперзвукових цілей у рамках програми "Iron Dome for America" вартістю 175 мільярдів доларів (The War Zone). Але поки що це лише симуляції – реальних успішних перехоплень гіперзвукових боєголовок на швидкості понад 5 Махів ще не було.

Українська лабораторія майбутнього

Але найголовніша новина для мене – не технічна, а стратегічна. Україна остаточно трансформувалася з отримувача військової допомоги в експортера технологій і знань. Коли міністр оборони Умєров веде переговори з Пентагоном про продаж мільйонів українських дронів – повітряних, морських і наземних (The War Zone), а The Economist прямо пише, що українські компанії перевершують західні завдяки кращому розумінню реального поля бою та фокусу на метриках "ціна за вбивство" – це визнання нашого технологічного лідерства.

Цифри вражають: за даними заступниці міністра оборони Гвоздяр на Київському міжнародному економічному форумі (Global Security, Atlantic Council), українська оборонна промисловість зросла з одного мільярда доларів у 2022 році до тридцяти п'яти мільярдів у 2025-му. Зростання в 35 разів за три роки. Ми виробляємо 40% власного озброєння і практично 100% дронів. При цьому використовуємо лише третину наявних потужностей через бюджетні обмеження.

Що ще важливіше – ми створили унікальну модель інновацій. Brave1, Defense City, відкриті платформи для стартапів – це наш "Silicon Valley оборони", де цикл від ідеї до бойового застосування займає місяці, а не роки. Американці на своїх навчаннях використовують 144 дрони й називають це рекордом, а ми щодня запускаємо тисячі.

Ця різниця в масштабі дає нам унікальні дані, унікальний досвід, унікальні технології. Наприклад, росіяни впроваджують важкий дрон "Воган" масою понад 100 кг для доставки боєприпасів і коректування артилерії із захистом від РЕБ (РІА Новості) – і це посилює їхню логістичну тактику. Вони створили аерозольні боєприпаси для БПЛА, що створюють дімові та радіолокаційні завіси (Известия), революціонізуючи тактику FPV-атак.

Ми відповідаємо швидше: випробовуємо 70+ наземних безпілотних систем із ШІ, розробляємо морські дрони з тисячокілометровим радіусом, будуємо крилаті ракети дальністю майже 2000 км. Битви дронів стали глобальним явищем – від Судану, де RSF атакували дронами аеропорт Хартуму (Al Jazeera), до Нігерії, де армія відбила drone assault Boko Haram (AP News). Але саме український досвід став еталоном для перебудови військових доктрин у світі.

Вікно можливостей

Бачу кілька стратегічних можливостей, які ми маємо використати найближчим часом.

По-перше, експорт технологій та системної експертизи. США відверто шукають "Shahed-аналоги" – дешеві дрони масового застосування по 10 тисяч доларів (Business Insider). Вірджинська компанія пропонує Пентагону такі системи, натхненні іранськими розробками. Але чому Америка має купувати копії іранських дронів, коли вона може отримати перевірені в бою українські системи разом з тактиками їх застосування? США вже тестують українські дрони дальнього радіусу дії, які використовувалися для ударів по російській нафтовій інфраструктурі.

Водночас на виставці ADEX 2025 у Сеулі ми бачимо, як світ інвестує в майбутнє warfare: Korean Air представила stealth wingman-дрони для координації з пілотованими винищувачами (DroneLife), Hanwha розширює unmanned ground vehicles (Asian Military Review), Northrop Grumman презентує модульні лаунчери для гіперзвукових ракет (Army Recognition). Це не просто комерційна угода – це стратегічне партнерство, де ми стаємо технологічним мостом між полем бою й оборонною промисловістю НАТО та союзників у Тихоокеанському регіоні.

По-друге, власна ракетна програма. За даними Defense Express (Defence UA), українська ракетна програма виконала 47% запланованих завдань за перші п'ять місяців 2025 року. Проект "Фламінго" – крилата ракета з дальністю 1800 км і потужною боєголовкою – вийде на повномасштабне виробництво на початку 2026 року. Власні ракети означають удари по російській території без обмежень від партнерів, без дискусій про "червоні лінії", без залежності від політичних циклів у Вашингтоні чи Брюсселі. Це фундаментально змінює наші переговорні позиції та стратегічну глибину ударів по енергетичній та військовій інфраструктурі супротивника.

По-третє, морська асиметрія. Українські розробники представили апгрейдовану версію Sea Baby (AP News) – морський дрон із радіусом понад тисячу кілометрів, здатний атакувати російський флот будь-де в Чорному морі, з інтеграцією штучного інтелекту для автономної навігації. Це нова реальність для російського флоту, який уже втратив флагман і змушений тримати кораблі подалі від українських берегів. Ми вже довели концепцію морських дронів-камікадзе. Тепер треба масштабувати – і не лише в Чорному морі. Технологія морських дронів має величезний експортний потенціал для країн, які стикаються з набагато сильнішими морськими противниками.

По-четверте, інтеграція зі структурами НАТО. Угода з Німеччиною про фінансування системи DELTA для battlefield management та кібероборони (ISW), постачання від Rheinmetall систем Skyranger 35 на шасі Leopard 1 для протидрони (ISW) – це не просто військова допомога, це інтеграція наших систем у загальноєвропейську архітектуру оборони. Skyranger 35 – це мобільна зенітна установка з 35-мм автоматичною гарматою та ракетами, здатна ефективно боротися з роями дронів типу Shahed. DELTA – німецька система управління полем бою, яка інтегрує дані з різних джерел у єдину оперативну картину. Ми стаємо не просто споживачами, а співрозробниками загальних стандартів C4ISR для альянсу.

Ризики, які не можна ігнорувати

Однак треба говорити й про виклики. Вони не менш серйозні, ніж можливості.

Перший ризик – технологічна залежність у критичних компонентах. Ми виробляємо дрони, але електроніка, процесори, сенсори часто імпортні. Історія з тим, як Росія адаптує перехоплені західні компоненти для арктичного шпигунства (L'Humanité) – використовує західні сонари та underwater drones для системи стеження в Арктиці – показує вразливість dual-use ланцюгів постачання.

Більше того, проникнення дронів на військові бази США зросло на 82% – з 230 до 420 випадків за рік (Breaking Defense). Це експонує критичну вразливість навіть найпотужнішої армії світу до дешевих БПЛА. Якщо США з їхніми ресурсами не можуть повністю захистити власні бази, що говорити про нашу інфраструктуру? Нам критично потрібні власні виробництва мікроелектроніки, оптичних сенсорів та систем зв'язку.

Другий ризик – недофінансування при наявності потужностей. Ми використовуємо лише третину наших 35 мільярдів доларів оборонних можливостей. Це означає, що на складах стоять машини, в офісах – інженери, а замовлень немає. Водночас армія чекає на зброю. Це не технічна, а фінансово-організаційна проблема, яку треба вирішувати через креативні моделі фінансування – від міжнародних фондів до передоплат від майбутніх експортних контрактів.

Третій ризик – відставання в лазерних системах. Поки Ізраїль запускає Iron Beam з його революційною економікою перехоплення, ми все ще залежимо від традиційної ракетної протиповітряної оборони. Останній тиждень показав масштаб проблеми: 22 жовтня Росія запустила по Україні 381 Shahed та ракети Iskander, з яких було збито 303 (ISW). 23 жовтня – ще 130+ дронів і ракет по Києву, пошкоджено енергомережі та синагогу, 9 поранених (Reuters).

Витрачати комплекс за мільйон доларів на дрон за тисячу – це програшна економіка "війни на виснаження". Росія може дозволити собі запускати сотні Shahed щоночі, а кожен наш перехоплювач коштує як десятки їхніх дронів. Нам терміново потрібні інвестиції в лазерні та мікрохвильові системи ППО. Так, це складні технології, але ми довели здатність до швидких інновацій за умови фокусування ресурсів. Альтернатива – продовжувати економічно програшну гру.

Четвертий ризик – гіперзвукова вразливість. Коли навіть Північна Корея демонструє гіперзвукові системи, а США відверто визнають десятирічне відставання, питання нашої власної програми стає критичним. Росія має гіперзвукові "Кинжали" та "Циркони", і традиційна ППО проти них малоефективна. 22 жовтня Путін особисто контролював повномасштабні ядерні навчання з інтеграцією гіперзвукових ракет (Army Recognition) – демонстрація можливостей і загроза ескалації.

Паралельно Китай нарощує потужності: за даними CSIS (CSIS), китайський ядерний арсенал подвоївся з 2019 року до 600 боєголовок у 2025-му, з прогнозом 1500 до 2035 року – наближення паритету з США та РФ. Китай будує найбільший арсенал наземних балістичних ракет, включно з DF-26 дальністю 4000 км. Нам потрібна або власна програма гіперзвукової зброї, або тісна інтеграція з американськими та ізраїльськими розробками перехоплення, такими як SM-6 або майбутні космічні перехоплювачі Lockheed Martin (Army Recognition).

П'ятий ризик – штучний інтелект і етика. Коли ШІ керує 70-80% смертельних ударів, ми входимо в невідому етичну та правову територію. Pentagon активно розгортає ШІ для командних рішень (Military.com, Breaking Defense): генерал Тейлор з 8-ї армії в Південній Кореї публічно заявив про співпрацю з ШІ-чатботом для аналітики та прогнозування, виділено 100 мільйонів доларів на чотири пілотні програми. У Форт-Хуачука ШІ обробляє години відеозйомки з дронів за хвилини.

Але перші тести у січні 2025 року виявили понад 800 вразливостей у військових ШІ-системах. Ми інтегруємо ШІ швидше, агресивніше, з меншими обмеженнями – але чи готові до можливих катастрофічних відмов? Що станеться, коли ШІ-керований дрон помилково ідентифікує цивільний об'єкт як військовий? Чи є у нас протоколи для ситуацій, коли ШІ приймає рішення про удар, які не мали б прийняти люди? Питання автоматизації "ланцюга вбивства" залишається без чіткої відповіді, а темп розгортання технологій випереджає темп розробки етичних і правових рамок.

Конкуренція сценаріїв

Бачу два можливі сценарії розвитку для України в цій новій технологічній реальності.

Песимістичний сценарій: ми залишаємося постачальником сировинних технологій – продаємо базові дрони, тактики, досвід, але не будуємо повноцінних екосистем. Західні компанії беруть наші розробки, масштабують їх, додають вартість і продають глобально, залишаючи нам роль субпідрядника. Через п'ять років українські інженери працюють в офісах Lockheed Martin і Rheinmetall, а не в Києві чи Дніпрі. Ми втрачаємо унікальне вікно можливостей, коли реальний бойовий досвід дає нам конкурентну перевагу.

Оптимістичний сценарій: ми використовуємо поточний момент для побудови повноцінної defense-tech екосистеми світового класу. Brave1 стає не просто акселератором, а глобальним хабом для оборонних інновацій. Ракетна програма "Фламінго" – першою з серії власних стратегічних систем. Ми створюємо українські аналоги Rafael, IAI, Turkish Aerospace – компанії, що не лише виробляють системи зброї, але й експортують їх, створюють робочі місця, формують технологічні ланцюжки, інвестують у R&D.

Який сценарій реалізується – залежить від рішень, які ми приймаємо зараз. Від того, чи зможемо збалансувати негайні потреби фронту з довгостроковою стратегічною візією. Від того, чи знайдемо моделі фінансування для завантаження наших 35 мільярдів потужностей. Від того, чи інвестуємо в критичні технології нового покоління – лазери, гіперзвук, квантові сенсори.

Історичний момент

Ми живемо в унікальний період, коли український досвід формує глобальні військові стандарти майбутнього. Американські генерали публічно заявляють, що переписують доктрини під впливом України. Економічні видання пишуть, що українські стартапи ефективніші за західних гігантів. НАТО інтегрує наші системи у свою архітектуру.

Це не тимчасова аномалія, спричинена війною. Це результат системних переваг: близькості до реального поля бою, швидкості циклу "розробка-тестування-впровадження", культури інновацій під тиском, готовності ризикувати й експериментувати. Ці переваги можуть зберегтися і після війни – якщо ми правильно інституціоналізуємо наш досвід, побудуємо міцну промислову базу, створимо привабливе середовище для талантів і капіталу.

Події останнього тижня – від переговорів з Пентагоном про експорт до запуску німецьких систем C4ISR – показують, що світ готовий сприймати Україну як технологічного лідера, а не лише як реципієнта допомоги.

Армія США здійснює масштабну реструктуризацію (Defense Update): відхід від важких броньованих платформ на користь далекобійних ракет (PrSM, PAC-3 MSE з виробництвом 650 ракет до 2027 року), автономних систем і мобільних сил. Створюються гібридні тактичні машини з дизель-електричним приводом для stealth-операцій та інтеграції з drone swarms. NATO спостерігає за нашим досвідом, але поки що робить ставку на танки (Business Insider), попри їхню вразливість до дронів – доктринальний зсув до unmanned/hybrid vehicles лише починається.

Питання в тому, чи готові ми самі до цієї ролі глобального інноватора. Турецька Aselsan представила counter-drone платформу на бронетехніку з AI (Reuters), на саміті Defense Tech and Dual Use Conference у Вашингтоні обговорювали інтеграцію комерційних AI-технологій у військові R&D (The Defender Media). Ми маємо унікальний бойовий досвід, але світ не стоїть на місці – конкуренція за технологічне лідерство посилюється.

Відповідь має бути швидкою. Технологічні вікна можливостей не залишаються відкритими довго. Через два-три роки США та Європа нарощать власне виробництво дронів, інтегрують уроки нашої війни у свої системи, адаптують наші тактики. Pentagon вже виділив 100 мільйонів доларів на інтеграцію ШІ через Rapid Capabilities Cell, у Форт-Хуачука ШІ обробляє години відеозйомки за хвилини. Lockheed Martin демонструє масштабованість Aegis з моря на сушу. GM Defense розробляє гібридні тактичні машини.

Якщо до того моменту ми не станемо незамінними партнерами з унікальними технологіями, а не просто джерелом досвіду – момент буде втрачено. Вже зараз західні компанії активно вивчають наш досвід: на конференції Defense Tech говорять про dual-use застосування AI та мікроелектроніки, Rheinmetall поставляє нам Skyranger і паралельно вивчає тактики їх застосування для майбутніх європейських систем. Ми маємо перетворити нашу перевагу "першопрохідця" в довгострокове технологічне лідерство.

Але якщо діятимемо правильно – через десять років "зроблено в Україні" в оборонних технологіях може означати те саме, що "зроблено в Ізраїлі" означає сьогодні: гарантію якості, перевірену в бою ефективність, технологічну досконалість. Це амбітна мета. Але події останнього часу доводять: ми вже на шляху до неї.