Місто без бар'єрів. Впровадження інклюзивних рішень у новобудовах

Місто без бар’єрів — це не про майбутнє. Це про теперішнє, у якому кожен другий мешканець хоча б раз стикається з перешкодами: сходами, бордюрами, вузькими дверима, відсутністю ліфта. Інклюзивність — не "бонус", а основа нового стандарту якості життя. І саме від того, як швидко девелопери це усвідомлять, залежить майбутня ліквідність їхніх проєктів на ринку нерухомості.

В Україні понад 3 мільйони людей з фізичними порушеннями, з яких понад 300 тисяч отримали інвалідність з 2022 року. Також ми — одна з найбільш "старіючих" націй Європи: 10 млн пенсіонерів, майже 8 млн дітей та молоді до 18 років. Ці цифри свідчать: бар’єри у містах більше не можна ігнорувати.

Бар’єри українських міст

Більшість населених пунктів і старий житловий фонд не створені для людей з порушеннями мобільності. Високі бордюри, відсутність пандусів, незручні переходи — усе це ускладнює щоденні маршрути. Ситуацію доповнює громадський транспорт без низькопідлогових автобусів чи підйомників, нестача тактильної плитки, звукових світлофорів і маркувань для людей із порушенням зору або слуху. Особливо складна ситуація — в житлових будинках радянського періоду, де інклюзивність залишається винятком.

Суспільний запит і ініціативи

Хоча інклюзивність регулюється законами та ДБНами (наприклад, ДБН В.2.2-40:2018), контроль за їх дотриманням у містах відсутній або фрагментарний. У воєнний час ця тема часто відходить на другий план. Але саме в такі моменти відповідальність може брати на себе бізнес.

Громадські організації та приватні ініціативи вже задають темп. Ініціатива Олени Зеленської "Без бар’єрів", Доступно.UA, Fight for Right, Superhumans Center, Big City Lab працюють з інфраструктурою, стратегіями, форумами та просвітою. ЛУН створив карту "Місто без меж" — платформу, що показує простори з базовою або розширеною доступністю. Це сигнал: попит на інклюзивність формують не лише активісти, а й самі мешканці.

Нові норми девелопменту

Те, що колись здавалося "зайвим", сьогодні стало обов’язковим. В нових ЖК дедалі частіше з’являються доступні входи без сходів, широкі двері, санвузли з поручнями, ліфти зі шрифтом Брайля та голосовим супроводом, а також місця для колясок і велосипедів. Громадські зони проєктують з урахуванням безпеки й маневровості.

Інвестор і покупець змінився. Люди обирають житло не лише для себе, а й для батьків, дітей, гостей. Відсутність елементарної доступності — це не просто незручність, а фактор, що знижує цінність продукту.

У Києві та Львові об’єкти з інклюзивними рішеннями в середньому на 10–20% дорожчі, за оцінками рієлторських компаній. Квартира без такої інфраструктури через 5–10 років може виявитися "морально застарілою". Сучасний покупець шукає не лише естетику — а зручність і продуманість на щодень.

Інклюзія як економічна стратегія

Принципи інклюзивності закладено в оновлену Національну стратегію безбар’єрності. Але як і з будь-яким державним планом — усе залежить від тих, хто будує.

Для девелопера це вже не альтруїзм, а продумана інвестиційна стратегія. ЖК із безбар’єрними рішеннями демонструють вищу конверсію в угоди, краще тримають ціну на вторинному ринку, а компанії, що їх зводять, асоціюються з відповідальним брендом і довготривалою цінністю.

Місто без бар’єрів — це не гуманізм для звітності. Це архітектура життєздатності. Ті, хто поєднує економіку, етику і технології — вже формують не просто житло, а нову модель міста.

Раніше Олександ Насіковський розповідав у колонці на сайті Novyny.live якою є "Справжня вартість житла — чому метри більше нічого не пояснюють"