Лазерна ППО проти дронів — чому Iron Beam важливий для України

Лазерна ППО виходить із лабораторій на бойове чергування й б’є по головному нерву дронових атак — економіці перехоплення. Для Ізраїлю це відповідь на масові удари дешевих безпілотників і ракет, для України — підказка, як виживати в довгій війні, де рахують уже не тільки збиті цілі, а й ціну кожного пострілу.

Лазерна ППО виходить на бойове чергування

Я понад тридцять років працюю з небом як з операційним середовищем, а не з поетичним образом. За цей час ми звикли до багатошарової ракетної оборони, де кожен ярус закриває свій діапазон загроз. Наприкінці 2025 року в цій архітектурі з’явився новий шар: лазерна система Iron Beam, яку також називають Laser Dome або Or Eitan.

У вересні 2025 року Міноборони Ізраїлю оголосило про завершення розробки високопотужної версії комплексу та його готовність до оперативного розгортання. 28 грудня перший бойовий комплекс офіційно передали до ЦАХАЛ, інтегрувавши його в багатошарову оборону поруч із Iron Dome, David’s Sling та Arrow. Це не прототип для виставок, а національний ярус ППО з дальністю до десяти кілометрів, розрахований на ракети малої дальності, артилерійські снаряди, мінометні міни й безпілотники.

За кілька днів до цього прем’єр Біньямін Нетаньягу заявив, що Ізраїль інвестує близько 110 мільярдів доларів протягом наступного десятиліття у власну оборонну промисловість. Чимало озброєнь ЦАХАЛу надходить зі США за довгостроковими програмами співпраці, але два роки війни на кількох фронтах і рішення окремих країн обмежити або зупинити експорт зброї через ситуацію в Газі показали вразливість такої моделі. Для мене Iron Beam у цій картині виступає одночасно технологічним проривом і політичною заявою: критичні елементи щита мають бути під національним контролем.

Як народжувався лазерний щит

Ідея збивати ракети променем не з’явилася вчора. Наприкінці 1990-х США та Ізраїль запустили програму Tactical High Energy Laser. Хімічна установка розміром із кілька автобусів успішно збивала реактивні снаряди та мінометні міни на полігоні, проте залишалася надто громіздкою, токсичною й дорогою для реального бою. У 2005 році програму закрили, залишивши після себе доказ: фізика дозволяє перехоплювати цілі променем, але інженерія й економіка ще не готові.

У 2014 році Rafael вперше публічно показав концепт наземної лазерної системи ближньої дії, яка мала доповнити Залізний купол. Протягом наступних років разом із директоратом досліджень Міноборони та компанією Elbit Systems інженери рухалися до компактного твердотільного комплексу на електроживленні. У 2021–2022 роках Iron Beam пройшов серію випробувань, де демонстрував ураження ракет, мін та безпілотників на короткій дистанції. Після початку великої кампанії проти ХАМАС і загострення на півночі прототипи високопотужних лазерів уперше застосували у бойовій обстановці, а 2025 рік став моментом переходу від тестів до повноцінного бойового чергування.

Сьогодні Iron Beam, або Or Eitan, позиціонують як першу у світі високоенергетичну лазерну систему протиповітряної оборони, яка досягла оперативної зрілості й розгортається серійно. Як офіцер, який пам’ятає ще ранні роки Iron Dome, я бачу в цьому не лише черговий технологічний виток, а й завершення довгої дуги: від хімічного монстра до компактного електричного комплексу, що реально стоїть на рубежі.

Економіка перехоплення коли кількість працює на оборону

Класична багатошарова оборона трималася на ракетах. Перехоплювач Tamir для Iron Dome коштує десятки тисяч доларів за одиницю, а в окремих оцінках сума доходить до близько ста тисяч. Для комплексів класу Patriot ціна сучасних інтерцепторів рахується вже мільйонами доларів за одну ракету. Проти обмеженої кількості високовартісних цілей така арифметика працює. Проти сотень дешевих дронів і крилатих ракет щодня вона руйнується.

Iron Beam змінює саме цю частину розрахунку. Розробка, випробування, інфраструктура, джерела живлення та лазерні модулі коштують дорого, однак кожне перехоплення після розгортання має гранично низьку собівартість. У відкритих оцінках звучить цифра порядку кількох доларів за постріл, у тому числі близько трьох доларів при масовому використанні. Фактично йдеться про ціну електроенергії й зношування компонентів, а не про десятки тисяч, які ми платимо за ракету-перехоплювач.

Дослідження американських військових аналітиків показують: у сценаріях, де на об’єкт щодня летять сотні ракет і безпілотників, сумарні витрати на енергетичну оборону вже через кілька днів стають нижчими, ніж у класичних ракетних систем. У такій грі нижній ярус із дуже дешевим пострілом перетворюється з фантастики на економічну необхідність. Там, де війна триває роками, питання не лише в технічній можливості збити ціль, а й у тому, чи дозволяє бюджет продовжувати це робити.

До цієї математики додається ще один шар. У світі, де політичний тиск може в будь-який момент обмежити експорт озброєнь, залежність від імпортних перехоплювачів стає ризиком. Ізраїльський курс на інвестиції у власну зброярню, включно з лазерним ярусом, виглядає відповіддю не тільки на масові атаки, а й на досвід двох років війни, коли частина партнерів запроваджувала обмеження на поставки.

Ризики й обмеження лазерних систем

Лазерна ППО не є чарівною паличкою. У неї є власні слабкі місця, і їх потрібно чесно враховувати:

1. Атмосферні умови. Дощ, туман, дим, пил і сильна вологість погіршують якість променя, скорочують ефективну дальність і вимагають складних систем керування оптикою.
2. Енергетика й уразливість інфраструктури. Високопотужні установки потребують серйозних джерел живлення, стабільної логістики та захисту від диверсій по кабельних лініях і станціях.
3. Якість повітряної картини. На короткій дистанції промінь ефективний лише за наявності щільної мережі сенсорів, інтегрованого управління й чіткої ідентифікації цілей. Помилка ураження має наслідки не лише для техніки, а й для політичної легітимності оборони.

Саме тому Iron Beam не замінює ракети, а доповнює їх. Ракетні комплекси залишаються необхідними проти високошвидкісних і дальніх цілей, тоді як лазер бере на себе частину масового "спаму" з дешевих платформ.

Глобальна гонка енергетичної оборони

Ізраїль не єдиний, хто рухається у бік енергетичної ППО, але наразі він перший, хто довів високоенергетичну систему до бойової зрілості. У США армія розгортає на випробування комплекси DE M-SHORAD з лазером потужністю близько п’ятдесяти кіловат на базі бронемашин Stryker. Ці системи мають прикривати маневрові підрозділи від дронів, ракет і мін на малих дистанціях, однак наразі перебувають у стадії оцінки в реальних польових умовах, де пил, спека й інші фактори значно ускладнюють завдання.

Паралельно американська компанія Epirus розвиває систему Leonidas на основі високочастотних мікрохвиль. Її завданням є виведення з ладу електроніки роїв безпілотників, а не фізичне спалювання корпусу. Інвестиції в цей напрямок вимірюються сотнями мільйонів доларів, що свідчить про серйозність намірів створити спектр енергетичних рішень проти масових загроз. У Європі тривають роботи над корабельними та наземними лазерними модулями, зокрема в Німеччині та Великій Британії.

На цьому тлі історія Iron Beam показує, яким може бути наступний етап: не окремі демонстрації й дослідні зразки, а поступове розгортання серійних комплексів як повноцінного ярусу національної оборони.

Що це означає для України та союзників

Україна щодня стикається з масованими атаками безпілотників і ракет, які б’ють по енергетиці, логістиці й містах. Сучасні західні комплекси забезпечують критично важливий захист, але їхні перехоплювачі створювалися для інших сценаріїв і іншої інтенсивності боїв. Кожен пуск дорогої ракети по "дешевій" цілі стає частиною ширшої гри на виснаження.

Я дивлюся на Iron Beam не як на універсальну відповідь, а як на перший зрілий приклад того, як держава намагається залишитися стійкою в умовах масованих атак, внутрішнього політичного тиску й обмежень на імпорт озброєнь. Для демократичних країн, які воюють під мікроскопом громадської думки й міжнародних коаліцій, урок лазерної ери простий. Без власних інноваційних ярусів протиповітряної оборони будь-яка, навіть найсучасніша система рано чи пізно впирається не в техніку, а в арифметику.