FabLab в Україні — як держава будує індустрію майбутнього

Якщо країна хоче власну індустрію, а не вічно збирати чужі технології, без FabLab в університетах це вже не працює. Україна зараз або інтегрує такі лабораторії у свою індустріальну політику, або й далі експортуватиме таланти разом із сировиною.

Що таке FabLab і звідки цей формат взявся

FabLab (Fabrication Laboratory) це відкрита інженерна лабораторія цифрового виробництва з базовим набором обладнання для прототипування. Усередині зазвичай є 3D-принтери, CNC-фрезери, лазерні різаки, електронні стенди, інструменти для роботи з металом, деревом і композитами. Концепція з’явилася на початку двохтисячних у Массачусетському технологічному інституті в межах курсу How to Make (Almost) Anything, який запустив професор Ніл Гершенфельд разом із командою MIT Center for Bits and Atoms.

Ідея була дуже конкретною: дати людям доступ до того самого класу інструментів, яким користуються інженери й науковці, і подивитися, що станеться, якщо "майже будь-що" можна зробити своїми руками. Так з'явилася глобальна мережа цифрових майстерень, де студенти, інженери та ентузіасти проходять шлях від розмитої ідеї до робочого прототипу.

FabLab як середовище для інженерів, а не тільки стартапів

На відміну від бізнес-інкубаторів чи технопарків, акцент у таких лабораторіях робиться не на презентаціях для інвесторів, а на освітньо-інженерному процесі. Тут можна системно працювати на рівні TRL1–TRL5: від формування концепції й перевірки принципу дії до лабораторного зразка і перших дослідних виробів.

Бізнес зазвичай підключається пізніше, коли вже видно продукт і модель доходу. А от етап, де потрібно помилятися, переробляти, різати, паяти й тестувати десятки варіантів, найчастіше випадає з уваги. Саме цю "сіру зону" між навчальною аудиторією та промисловим цехом і закриває формат FabLab, формуючи не слайди для пітчів, а інженерне мислення.

Чому FabLab це стратегічний актив для індустрії

За даними Fab Foundation, у світі працює понад 2700 лабораторій цифрового виробництва більш ніж у 125 країнах. Найвища концентрація таких просторів спостерігається у США, країнах Західної Європи та Південній Кореї там, де є сильні інженерні школи і розвинені стартап-екосистеми. За останні роки мережа зростає не хаотично, а цілеспрямовано: уряди, університети та міста інтегрують цифрові майстерні в регіональні програми розвитку.

У результаті лабораторії цифрового виробництва стають частиною промислової політики, а не факультативною розвагою для ентузіастів. Держава підтримує не лише заводи, а й середовище, де формується "ядерний" шар інженерів, здатних запускати нові виробництва.

FabLab в Україні між формальним статусом і реальністю

В українських умовах оцінити реальну кількість повноцінних просторів цифрового виробництва непросто. Формально можна говорити про приблизно десяток–півтора лабораторій, які називають себе FabLab або maker-space, однак частина не відповідає міжнародним стандартам чи фактично не працює. Частина існує лише в звітах, інші втратили обладнання або тих людей, які тягнули проєкт уперед.

Паралельно відчувається брак чіткого державного бачення. Локальні ініціативи з’являлися завдяки ентузіастам, грантам або підтримці партнерів, але так і не стали елементом індустріальної стратегії. У результаті будь-яка зміна адміністрації університету, донорської політики або власника будівлі миттєво ставить лабораторію під загрозу.

Чому українські FabLab мають бути при університетах

Комерційна модель для таких просторів в українських реаліях майже не працює. Коли лабораторію намагаються перетворити на бізнес, фокус зміщується з експерименту та освіти на короткостроковий дохід. Для формату, який потребує дорогого обладнання, постійного технічного супроводу і кваліфікованих наставників, цього зазвичай недостатньо.

Набагато природнішим осередком є університет. Там уже є студенти, викладачі, освітні програми, наукові групи. Лабораторія цифрового виробництва в такому середовищі стає не окремою майстернею "для своїх", а частиною навчального й дослідницького процесу: від бакалаврських і магістерських проєктів до міждисциплінарних інженерних курсів.

Чому FabLab потребують інституційного захисту

Навіть добре обладнаний простір без захисту швидко перетворюється на склад списаних верстатів. У багатьох країнах цифрові майстерні юридично вбудовані в структуру університетів, муніципалітетів або державних фондів. Це дає базове фінансування, захищені приміщення, оплачуваних технічних спеціалістів і доступ до міжнародних програм.

В Україні, навпаки, надмірна залежність від доброї волі конкретного ректора чи декана створює системну вразливість. Сьогодні керівництво підтримує лабораторію є приміщення, події, партнерства, нове обладнання. Завтра адміністрація змінюється, і проєкт опиняється без доступу до ресурсів та можливості планувати розвиток хоча б на декілька років.

Показовою є історія першої лабораторії мережі FabLab MiRONAFT на базі Одеського національного технологічного університету. Колись це був один із найсильніших просторів цифрового виробництва в країні: понад 1700 м² для прототипування та робототехніки, парк з десятків 3D-принтерів, CNC-фрезерів і лазерів, токарні верстати, колаборативні роботи, активна спільнота резидентів і регулярні освітні події. Після зміни керівництва у 2022 році лабораторія поступово втратила частину ключового обладнання і партнерську підтримку бізнесу, а регіон позбувся повноцінного центру інженерної освіти й прототипування.

Що потрібно Україні для мережі FabLab

Щоб FabLab в Україні перестали бути випадковими проєктами "на ентузіазмі", потрібна прозора модель співдії держави, університетів і громадського сектору:

• держава задає рамку індустріальної політики та створює цільові програми підтримки лабораторій цифрового виробництва;
• університети забезпечують приміщення, базове фінансування й інтеграцію таких просторів в освітній процес;
• громадські організації та бізнес-партнери допомагають із грантами, обладнанням, менторством і спільними проєктами.

У такій конфігурації лабораторія перестає залежати від настрою одного адміністратора й отримує шанс розвиватися десятиліттями.

Що це означає для індустрії майбутнього

Для України FabLab не модний аксесуар і не хобі для кількох викладачів. Це інфраструктура, без якої неможливо сформувати покоління інженерів, здатних створювати власні технологічні продукти. Якщо після перемоги ми хочемо говорити про відновлення промисловості, експорт робототехніки чи появу нових машинобудівних кластерів, мережа університетських лабораторій цифрового виробництва має стати нормою, а не рідкісним винятком.