Економія на перекладанні бруківки: що насправді зупиняє платежі громад

Уже другий місяць поспіль керівництво громад по всій країні голосно скаржиться на те, що в них немає можливості вчасно розрахуватися за газ, електроенергію, ремонти й навіть виплатити зарплати. А все через те, що «Казначейство блокує рахунки». Так, за даними Асоціації міст України, із 9 вересня Державна казначейська служба не проводить значну частину платежів місцевих бюджетів, хоча кошти на рахунках громад є. Найнаочніший приклад — Тернопіль, де станом на 2 жовтня Казначейство не провело платежі міського теплокомуненерго на близько 20,6 млн грн, а платежі із зарплат та енергоносіїв перебувають на виконанні з 25 вересня. Тобто проблема виглядає начебто реальною. Але, як завжди, є «але», ще й не одне. Бо це волання розпочалося майже одразу після того, як прем’єр-міністр Сергій Корецький заявив про необхідність запровадження режиму жорсткої економії коштів та припинення витрат бюджетних грошей на чергове перекладання бруківки й висаджування квіточок.

Відповідно, щоб з’ясувати, що відбувається та як розв’язати проблему, варто відокремити те, що записано в документах, від того, що звучить у заявах.

Як працює Держказначейство

Для початку нагадаю, що порядок використання бюджетних коштів визначається постановою уряду № 590 від 9 червня 2021 року з подальшими змінами. Тож насамперед варто перевірити чинну редакцію документа, а не покладатися на перекази його змісту.

Що ж записано в постанові? Вона визначає порядок роботи Казначейства під час воєнного стану і не містить прямого формулювання, яке дозволяло б Казначейству зупиняти платежі громад за власним рішенням. Більше того, у переліку платежів другої черги прямо названо видатки державного та місцевих бюджетів на оплату праці, підготовку об’єктів до опалювального сезону, енергоносії, укриття, резервне живлення і програми підтримки ЗСУ. Попереду — лише перша черга: оборона і заходи воєнного стану.

Проте в медіа активно поширюється теза, що за цією постановою за умов браку коштів Казначейство може проводити платежі лише з дозволу уряду. У тексті постанови такої загальної норми немає. Там сказано інше: платежі здійснюються з урахуванням наявності коштів на єдиному казначейському рахунку і в установленій черговості. Це черга, а не дозвільна система!

Що звучить у заявах, але не оформлено документально? На початку вересня Мінфін, за публічними повідомленнями, відтермінував фінансування більшості непершочергових видатків державного та місцевих бюджетів через обмежену ліквідність, а міністр фінансів визнав можливість затримок зарплат. Проте зміни до розпису, про які йдеться в публічних поясненнях, стосуються державного бюджету, а не місцевих бюджетів. Окремого оприлюдненого акта, який би зупиняв платежі місцевих бюджетів, автору не відомо. Заява міністра чи прем’єра про економію сама собою не є нормативною підставою для дій Казначейства. Казначейство працює за законами й постановами, а не за інтерв’ю.

Прогалини в законодавстві, які варто негайно заповнити

Де ж справжній механізм? Він такий: гроші громад і держави обліковуються через єдиний казначейський рахунок. Коли на ньому бракує ліквідності, платежі стають у чергу. Крім того, постанова передбачає можливість тимчасового залучення коштів цього рахунку для покриття касових розривів державного бюджету на поворотній основі. Отже, затримки у фінансуванні місцевих видатків можливі. Водночас сам факт затримки ще не доводить, що кошти конкретної громади спрямували на державні потреби. На жаль, граничні строки таких затримок потребують чіткого нормативного врегулювання. І це перша прогалина, яку варто закрити.

Є ще одна прогалина, яку рідко помічають: постанова № 590 визначає черги, але питання порядку виконання платежів усередині однієї черги залишається недостатньо прозорим. Зарплата двірника у Львові й оплата газу в Тернополі стоять у тій самій другій черзі, що й десятки інших видатків. За відсутності зрозумілих для громад критеріїв послідовність виконання таких платежів викликає запитання. Саме тут і виникає те, що в публічному просторі називають «ручним режимом».

Що з цього випливає? Твердження, що уряд «заблокував рахунки громад», потребує юридичної конкретизації: затримка платежу й формальне блокування рахунку — різні механізми. Але й позиція «все за правилами» не знімає запитань, якщо платежі другої черги затримуються без зрозумілого публічного пояснення.

Де ж вихід?

Вихід — не в гучних зверненнях і не в мовчанні, а в документах. По-перше, Казначейство має регулярно оприлюднювати стан ліквідності єдиного рахунку та обсяги коштів, залучених на покриття касових розривів держбюджету. По-друге, уряд має доповнити постанову чітким правилом: якщо громада має власні кошти на рахунку, її платежі на зарплати, енергоносії та підготовку до зими проводяться без затримок. По-третє, будь-яке обмеження платежів місцевих бюджетів має спиратися на оприлюднену правову підставу, а не на усну вказівку. І, нарешті, громади й комунальні підприємства не повинні платити пеню за прострочення, які виникли не з їхньої вини.

Опалювальний сезон не чекатиме, поки гроші знайдуть свою чергу. Але й розв’язувати проблему треба там, де вона справді є: у ліквідності та прозорості. Водночас не можна ігнорувати питання пріоритетів місцевих бюджетів. На мою думку, витрати на повторне перекладання бруківки, сезонне латання тих самих ділянок асфальту, квітники та декоративне оновлення будівель під час війни мають проходити особливо сувору перевірку доцільності. Натомість автономне резервне живлення водоканалів, належне оснащення укриттів медикаментами, водою, їжею, матрацами, стільцями й ковдрами, а також захист критичної інфраструктури від дронів потребують першочергової уваги. Питання про можливі конфлікти інтересів у місцевих закупівлях теж заслуговує на перевірку, але конкретні звинувачення мають спиратися на документи. І чому ж про ці проблеми представники місцевого самоврядування говорять значно тихіше?