Дрони України — швидкість і стандарти важливіші за ціну

Я навіть не став би порівнювати український ринок дронів з будь-яким іншим, адже, на мою думку, сьогодні саме Україна і є ринок дронів — у плані розробок, навчання і навіть помилок. Тут усе тримається на дуже низькому фінансуванні, хаотичних ланцюгах постачання, нестачі продуктивності та стандартизації. Це дуже складний час: постійна боротьба з проблемами логістики та якості, спроби відійти від Китаю, обмежений доступ до європейських деталей. Ситуація хаотична — і водночас надзвичайно гнучка, адже щодня народжуються десятки нових рішень.

Україна як полігон майбутнього

Перший крок, який потрібно зробити, — це створити прямий зворотний зв’язок із фронту до виробників. Без цього жодна система не буде гнучкою. Там, де я бачу потребу у стандартизації, — це у правильній класифікації дронів і побудові їх як платформ.

Візьмемо приклад квадрокоптера з діагоналлю 10 дюймів. Немає сенсу вигадувати той самий хрест і робити 200 різних рам. Це просто конструкція для чотирьох моторів, контролера польоту та електроніки, але головне — її здатність підлаштовуватися під різні корисні навантаження. Чому б не стандартизувати раму дрона, якщо немає вагомих причин цього не робити, а інновації спрямувати на штучний інтелект, навігацію, оптику та системи РЕБ?

Те саме з розвідувальними безпілотниками. Ми маємо сотні моделей літаків із розмахом крила два метри, швидкістю 100 км/год, переважно з пінопласту і дешевих матеріалів — і всі вони роблять одне й те саме. Різниця у формі корпусу майже не впливає на дальність. Якщо правильно сконструювати апарат із пінопласту, він дасть чудові характеристики і буде дешевим у виробництві. А справжня цінність — у серці дрона: контролерах, оптиці, телеметрії, алгоритмах. Проте багато стартапів змушені будувати власні літаки, хоча насправді це не потрібно.

Стандартизація і "дрон-кухня"

Нам потрібне децентралізоване виробництво і стандартизовані матеріали. Ми не стандартизуємо конкретний дрон, ми стандартизуємо матеріали, конструкцію і виробничий процес.

Це трохи як McDonald’s. Уявіть, ви отримали помідор. Його можна нарізати для бургера, покласти в салат чи зробити з нього кетчуп. Це все ще той самий помідор, але результат залежить від того, як його використати. Ми робимо те саме з дронами: постачаємо карбонові стрижні, пінопластові блоки, смоли, плівки й електроніку у виробничий пункт. А вже там, відповідно до потреб фронту, вирішують, що з цього зробити.

З того самого блоку пінопласту я можу вирізати розвідник із крилом два метри, надрукувати невеликий перехоплювач на 3D-принтері чи зібрати ударний квадрокоптер. Це і є "дрон-кухня": ми відібрали інгредієнти, а підрозділ на місці вирішує, що потрібно саме зараз.

Це додає творчості й водночас забезпечує стандартизацію. Типи моторів, контролерів, акумуляторів мають бути єдиними. Сьогодні оператори часто навіть не знають, на якому дроні будуть працювати після навчання. У Німеччині, наприклад, їх тренують на DJI-хобі-дронах, які зовсім не допомагають, коли треба швидко змінювати платформу під бойові умови.

Інвестиції і злам старої оборонки

Є багаторівнева проблема. По-перше, юридична. Західний інвестор вкладає гроші у країну, що воює, і не знає, чи не опиняться технології в руках Росії. Багато венчурних фондів питають: а що, якщо Україна програє? Вони створили б технологію разом зі стартапом, а вона перейшла б ворогу.

Друга проблема — нерозуміння. Якщо на Заході запитати десятьох людей, що таке дрон, вони назвуть Global Hawk — величезний апарат на тисячі кілометрів. Те, що ми використовуємо в Україні, ще два роки тому вважали моделями літаків. Основний ринок тут — це дрони вагою до 50 кг. Це не авіація, це інструменти. Але на Заході досі думають, що вони мають проходити багаторічну сертифікацію. Це неправда. Двометровий безпілотник із пінопласту — це лише платформа, і не більше.

Інвестори ж хочуть бачити дорогі системи з ціною у десятки тисяч євро, бо так звикли до бюджетів НАТО. А в Україні все робиться навпаки — щоб знизити вартість і зробити техніку масовою.

Подивіться на Javelin: понад 100 тисяч доларів за один постріл із невеликою дальністю. Україна не може собі цього дозволити. Натомість ми беремо FPV-дрон за 500 євро. Він летить 30–40 кілометрів і має у двадцять разів кращу ефективність, ніж Javelin, за ціною вечері у дорогому ресторані. Ми будуємо його за години, тоді як Javelin вимагає складних глобальних виробництв. Це і є кінець старої оборонки: навіщо купувати Javelin, якщо можна купити дрон?

Brave1 як каталізатор нової моделі

Brave1 — це неймовірна платформа. Вона ніколи не була ідеальною, але виникла з потреби й одразу зрозуміла головне: нам потрібен зворотний зв’язок і закупівлі знизу вгору. Якщо хочеш вистояти проти сильного ворога, це єдиний шлях.

Так, у Brave1 були недоліки, але без неї ця хвиля інновацій просто не відбулася б. Вона стала місцем зустрічі, центром технологій, інструментом для грантів і співпраці з інвесторами. Brave1 показала західним арміям, що їм доведеться повністю переглядати підходи: дослухатися до військових, не тримати на складах стару техніку по двадцять років, а бути швидкими й гнучкими.

Я не в тій позиції, щоб давати українцям поради — вони роблять максимум можливого. Але для Заходу є уроки, які варто врахувати:

1. Стандартизація — одна платформа з різними навантаженнями ефективніша за сотні схожих моделей.
2. Децентралізоване виробництво — локальні "дрон-кухні" швидші й гнучкіші за великі заводи.
3. Локальні ланцюги постачання — європейські мережі комплектуючих зменшують залежність від Китаю.
4. Ризики для інвесторів — війна створює невизначеність, а західні фонди досі не розуміють, що таке сучасний дрон.
5. Злам старої оборонки — дешеві FPV перевершують дорогі системи минулого.

AI без ілюзій і наступний крок

Штучний інтелект буде скрізь — і в дронах теж. Але навколо нього занадто багато міфів. Хтось думає, що можна запустити дрон, і він сам полетить у Росію, знайде ціль і знищить її. Це фантазія.

Кожна операція планується місяцями: враховується погода, розвіддані, логістика. AI цього не замінить. Він лише прискорює обробку інформації. Уже сьогодні я можу запрограмувати дрон на пошук конкретної машини — навіть "червоного Mercedes із певним номером" — і знищити її. Але це не робить місію розумною. AI не вирішує, кого бити. Він лише дозволяє одному оператору керувати десятками дронів замість одного. Проте його легко зламати, бо це лише система, навчена на даних, а не справжній інтелект.

Для мене наступний крок — це не гонитва за міфічними автономними роями, а професіоналізація того, що українці вже роблять у своїх гаражах: децентралізоване виробництво, швидка адаптація, дешеві й надійні системи. Наше завдання — будувати безпечні ланцюги постачання, захищати розробки й давати фронту техніку, яка працює завжди. Це і є майбутнє оборонки.