Демографічна криза України — екзистенційна катастрофа

Прогноз ООН щодо чисельності населення України свідчить: до кінця XXI століття в країні може залишитися приблизно 15 мільйонів людей. Діапазон прогнозування досить широкий — від 10 мільйонів у мінімальному сценарії до 25 мільйонів у максимальному. Але ООН будує прогноз на основі офіційної статистики, тобто від 42 мільйонів людей, які, за статистичними даними, жили в Україні до початку повномасштабної війни. При цьому перепис, проведений за опосередкованими даними у 2019 році, показав приблизно 37 мільйонів людей з урахуванням маятникової трудової міграції.

Наявні в ООН дані взяті без урахування окупації територій та масової міграції. Якщо закласти в модель ООН реальну нинішню чисельність населення країни — до 28 мільйонів людей на підконтрольній території, — то до кінця XXI століття отримаємо значно гірший результат: населення на рівні нинішньої Монголії, тобто менше 5 мільйонів людей.

Як розрахувати реальне скорочення населення через три покоління

Зрозуміло, що всі прогнози мають умовний характер. Але можна зробити прикладний розрахунок. Нині в Україні залишилося приблизно 28 мільйонів людей. Із них жінок фертильного віку, а також тих, хто увійде до цього віку, — близько 8 мільйонів. Коефіцієнт фертильності становить 0,8. Тобто ці жінки зможуть народити 6,4 мільйона дітей. Середній термін входження в дітородний вік — 25 років.

Половина з цих 6,4 мільйона — жіночої статі, тобто вони зможуть дати життя ще приблизно 2,5 мільйона людей. Половина з цих 2,5 мільйона також буде жіночої статі — близько 1,25 мільйона. Через 25 років вони народять приблизно один мільйон людей.

Разом: 6,4 млн + 2,5 млн + 1,25 млн + 1 млн = 11,15 мільйона людей.

Отже, за три покоління в Україні зможуть народитися 11–12 мільйонів нових українців, а помре переважна більшість тих, хто живе нині. Наприкінці століття в Україні справді може залишитися трохи більше 10 мільйонів людей — без урахування фактора міграції з інших країн. За негативного сценарію населення може скоротитися навіть до 5–10 мільйонів людей, і це будуть переважно літні люди.

На яких умовах базується цей розрахунок

Цей спрощений розрахунок коректний за таких умов: населення зараз становить 28 мільйонів; після війни міграція припиниться; коефіцієнт фертильності не знизиться; не буде нових воєн та загроз; окуповані території буде повернуто.

Звичайно, ті самі чинники, але з позитивною конотацією, можуть поліпшити прогноз. Наприклад, населення становитиме не 28 мільйонів, а 30; коефіцієнт фертильності зросте до рівня понад одиницю; після війни в Україну повернуться біженці або до нас приїдуть мігранти з інших країн; Україна поверне території станом на 1991 рік.

Питання в тому, який сценарій стане базовим.

Демографічна криза як суїцидальність суспільства

В Україні давно склалася так звана надзвичайна демографічна ситуація, причому задовго до війни. Війна — національна трагедія, а демографія України — національна катастрофа. Але ще страшніше — ставлення суспільства до цієї проблеми. Одні міркують у стилі: менше народу — менше кисню. Інші згадують приклад малонаселеної Австралії. Треті говорять, що в усьому світі так.

Суспільна суїцидальність — це невміння реагувати на екзистенційні ризики для існування нації як цілісного живого, роєвого організму. Це парадокс: у момент, коли Україна намагається зберегтися як держава, її суспільство несвідомо схиляється до демографічного усихання.

Який амортизатор мають інші країни від демографічної кризи

Усі розвинені країни світу мають проблеми з народжуваністю. У Європі коефіцієнт фертильності нижчий за критичну двійку. В Україні він навіть нижчий за одиницю — 0,7. Але це лише частина демографічного рівняння. Європа вирішує цю проблему за рахунок трудової міграції з інших країн. Франція — також за рахунок народжуваності серед мігрантів із Франсафрики.

У Китаї коефіцієнт фертильності теж нижчий за 2, але там 1,4 мільярда населення. Головна проблема Китаю — старіння населення, а не лише його чисельність.

Окрім цих великих держав, майже всі країни мають проблеми з народжуваністю. Це закономірно в умовах суспільства споживання XXI століття та жіночої емансипації.

У нас немає жодного з цих амортизаторів. По-перше, первісне велике населення — 53 мільйони станом на 1991 рік — як фактор втрачено. По-друге, в Україну не їдуть мігранти і навряд чи поїдуть у найближчій перспективі. По-третє, середня тривалість життя чоловіків в Україні скоротилася з 64 до 58 років, а жінок — із 75 до 70 років.

Старше 65 років житиме лише незначна частина жіночого населення, стан здоров'я якої не дозволить працювати. А більшість чоловіків до 65 років узагалі не доживуть. І все це катастрофічно посилює постійний потік міграції з країни.

Найближчими роками Україна втрачатиме 300 тисяч жителів через перевищення смертності над народжуваністю і ще 500 тисяч — через щорічний потік мігрантів за кордон. Сукупно — до 800 тисяч мешканців на рік.

Чому депопуляція під час націотворення — це неповторна трагедія

Ключовий момент, який визначає критичність депопуляції, — це динаміка історичних циклів у теорії кліодинаміки. Процес формування нації майже завжди супроводжується зростанням чисельності населення. Це схоже на річні кільця на зрізі стовбура дерева: що далі від центру, то більший радіус кожного наступного кільця.

Але на певному етапі зростання припиняється, і можливе навіть скорочення діаметра зрізу. Цей процес пов'язаний з ущільненням стовбура — аж до скам'яніння деревини. Щось на кшталт демографічної рівноваги або соціального гомеостазу. Зупинка зростання пов'язана із завершенням динамічних націотворчих процесів, які у більшості країн світу, крім низки держав Африки та Азії, завершилися у XIX–XX століттях.

Унікальність нашого історичного моменту в тому, що в Україні суспільство досі перебуває в активній історичній динаміці. На цьому етапі чисельність населення за параметрами націотворчої моделі мала б активно збільшуватися, а вона натомість скорочується. Це нагадує рух кілець на зрізі дерева від периферії до центру, коли радіус кожного нового кільця не збільшується, а навпаки — скорочується.

І це процес не ущільнення, а усихання. Такої катастрофи в історії світу ще не було: активний націотворчий процес відбувається на тлі демографічного скорочення.

Який вибір залишається перед Україною

Отже, у нас є два варіанти. Або знизити внутрішню напругу історичної динаміки за допомогою переходу до формату мультикультурної держави епохи постмодерну, або знайти способи динамічного збільшення чисельності населення в межах архаїчного типу національної держави.

Будь-яка спроба поєднати ці процеси може призвести до надзвичайно токсичних наслідків. Демографічна криза України становить екзистенційну загрозу для існування нації. Суспільна суїцидальність щодо цієї проблеми становить більший ризик, ніж сама війна.