Банкрутство фізичних осіб — чому процедура не працює

За перше півріччя 2025 року банкрутами стали 577 українців. Це на 33% більше, ніж за аналогічний період 2024-го. Зростання вражає, але масштаб проблеми значно ширший: понад 760 тисяч осіб досі залишаються в реєстрі боржників, не маючи доступу до реального "фінансового обнулення".

Де банкрутять і хто подається

З 22 справ у 2019 році до 926 у 2024-му — зростання очевидне. Але навіть цей стрибок — лише вершина айсберга. Станом на липень 2025 року в Єдиному реєстрі боржників числиться понад 764 000 фізичних осіб. Це потенційні користувачі системи банкрутства, яка сьогодні не працює.

За перше півріччя 2025-го в середньому в Україні щодня відкривають три нові справи про банкрутство фізосіб. Лідери за кількістю поданих заяв — Київ (128 справ), Київська (83), Львівська (73) та Одеська (47) області. Це свідчить про нерівномірний доступ: у більшості регіонів процедура майже не використовується. В окремих регіонах — наприклад, у Донецькій, Луганській, Херсонській областях — кількість справ обмежується одиницями на рік.

Гендерний розподіл серед заявників практично рівний: 50,8% жінок і 49,2% чоловіків. Середній вік заявника — 39 років. Значна частина — це громадяни, які втратили роботу або житло через війну, підприємці, чий бізнес зруйновано, а також особи з хронічними захворюваннями або самотні пенсіонери. Серед мотивів подання — неможливість обслуговувати борги, психологічний тиск з боку кредиторів, тривала втрата доходів. Частина заявників — це постраждалі від шахрайства або фінансових пірамід.

Важливо: попри загальну доступність, скористатися механізмом можуть переважно юридично грамотні й фінансово спроможні особи. Це означає, що процедура, покликана рятувати найуразливіших, фактично працює лише для тих, хто має ресурси.

Чому процедура залишається недоступною

Попри формальний запуск, механізм банкрутства досі не працює для більшості українців. Вартість — ключовий бар’єр. Тільки аванс арбітражному керуючому обійдеться мінімум у 45 тисяч гривень. Якщо додати оплату юриста, нотаріуса, оцінювача — підсумкова сума може сягнути 70–80 тисяч. Для людей, які й так перебувають у фінансовій скруті, така сума є непідйомною. У багатьох випадках для оплати процедури люди беруть нові кредити — тобто, створюють ще один борг, щоб спробувати позбутися старих.

Ще однією перепоною є бюрократична складність. Потрібно зібрати та подати великий пакет документів, серед яких — декларації про доходи та майновий стан за три роки не лише боржника, а й усіх членів його сім’ї. Причому "члени сім’ї" — це не тільки ті, хто прописаний за однією адресою, але й колишні подружжя, повнолітні діти, особи під опікою. У країні, де більшість громадян ніколи не заповнювала податкові декларації, такий обсяг підготовки є практично нездійсненним.

Судовий процес також забирає час і ресурси. Спочатку — спроба реструктуризації боргів (до 120 днів), потім — етап продажу майна. Загалом процедура триває від пів року до півтора. Але навіть її проходження не гарантує повного списання боргів: частина зобов’язань (наприклад, аліменти чи штрафи) не анулюється. А наслідки для боржника — тривалі: погана кредитна історія, обмеження на нові позики, складнощі з веденням бізнесу.

Немає доступу — навіть коли є бажання

Не менш важливо, що багато арбітражних керуючих готові працювати з відстрочкою оплати або навіть безкоштовно у соціально значущих випадках. Проте чинне законодавство не дозволяє таких моделей. Це створює парадокс: навіть за наявності доброї волі фахівців система залишається закритою. Положення про обов’язкову передоплату робить процедуру неможливою для найбільш уразливих. Розмова про соціальну справедливість втрачає сенс, коли держава не дозволяє гнучких механізмів підтримки.

Імітація замість реформи

Формально процедура банкрутства фізичних осіб існує. Але її доступність — ілюзія. За п’ять років — менше трьох тисяч рішень. За цей же час кількість офіційних боржників зростала щороку. Україна ризикує перетворити цей інструмент на ще одну "мертву норму", яка виглядає добре в документах, але не працює в житті.

Замість того, щоб допомогти громадянам почати з чистого аркуша, система змушує їх замикатися в борговій пастці. І поки інші країни — від США до Швеції — модернізують підходи до приватного банкрутства, Україна залишається заручником складних процедур, дорогих входів і нереформованої логіки.

Щоб змінити ситуацію, потрібне не лише оновлення законодавства, а й зміна філософії: боржник — не злочинець. Якщо держава визнає це, вона отримає повернення людей в економіку, зниження тінізації та новий старт для десятків тисяч громадян.