М’ясники Алеппо: як готувався сценарій, за яким зараз знищують українські міста

Світова спільнота почала порівнювати український Маріуполь із сирійським Алеппо ще у березні – коли світ остаточно зрозумів, що у спробах захопити Україну росія не зупиниться не перед чим. Пізніше до списку сирійських асоціацій додався Харків – особливо після того, як стало відомо, що бомбардуванням Харкова касетними бомбами керував один із так званих «м’ясників Алеппо» Олександр Журавльов.

Харкову пощастило більше, ніж Маріуполю: хоча він пережив і переживає складні часи, місто живе і залишається українським. Однак почерк російських м’ясників залишається той самий – цілеспрямований обстріл житлових кварталів, бомбардування лікарень та намагання знищите все живе.

Схожість що лякає

Якщо ви подивитеся на світлини зруйнованого Алеппо, вас охопить болісне відчуття впізнавання. Якби ці знімки – особливо ті, де не впадає в око особливості місцевої архітектури, колір волосся та відтінок шкіри людей – потрапили до новинної стрічки, яку ви читаєте щоранку, ви б подумали, що це чергова новина про обстріл Харкова, Миколаєва або Сєвєродонецька. Руїни – вони усюди руїни, і людська кров усюди має той самий колір.

Шість років тому ми мало звертали уваги на те, що коїться в Сирії. В України були свої проблеми та труднощі – навіть похваляння міноборони рф, що росія «випробувала» у сирійському конфлікті понад 600 зразків нової зброї та техніки пройшло поміж наших вух. Росіяни – м’ясники, що тут ще скажеш, говорили ми, і, здвигнувши плечима, йшли займатися своїми справами. Тепер росія принесла сирійську реальність до нас.

За 11 років війни понад 13 мільйонів сирійців з 22-мільйонного населення країни стали біженцями або внутрішніми переселенцями. З них понад 5,6 мільйона нині живуть за межами Сирії. Для порівняння: за свіжими даними ООН, кількість українців, які вимушені виїхати з України, зараз складає 6,5 мільйона, а кількість внутрішніх переселенців досягла 8 мільйонів. Грубо кажучи, в Сирії були змушені покинути свої домівки двоє людей з трьох, а в Україні – кожний третій. Унаслідок війни в Сирії загинуло близько 161 тис. мирних громадян (в Україні кількість загиблих поки підрахувати неможливо через відсутність точних відомостей з Маріуполя та Волновахи). срср вчився нівечити людські життя в Афганістані, росія продовжила цю людиноненависницьку науку у Чечні та відшліфувала її у Сирії, щоб потім застосувати її в Україні. Розглянемо ж, як проходила це «шліфування».

Передісторія

Громадянська війна в Сирії розпочалася навесні 2011 року – з масових демонстрацій чинного уряду. 18 травня, яке потім назвуть «П’ятницею Гідності», тисячі людей у різних містах країни вийшли на вулиці, вимагаючи припинення майже півстолітнього правління партії Баас та відставки президента Башара аль-Асада, який на той час перебував на цій посаді вже 11 років.

У відповідь уряд Асада вивів проти протестувальників танки та взяв в облогу основні міста-осередки бунту – зокрема, Хаму, Хомс і Латакію на сході країни. Регіонам-бунтівникам було відключено воду та електроенергію, урядова армія почала обстріли населених пунктів.

Улітку того ж року опозиція сформувала власну «Вільну сирійську армію», на бік якої частково перейшли урядові війська, незгодні з політикою Асада. Протистояння йшло з перемінним успіхом. На бік повстанців встала Туреччина та ультраконсервативне ісламістське угруповання Хайят Тахрір аш-Шам («Організація звільнення Леванту»), на бік офіційного уряду – Іран, ліванська ісламістська організація «Хезболла» та рф.

«Їх там нема»

Офіційно росія довго заперечувала свою участь у військових діях в Сирії – хоча і мала на її території військові бази, побудовані ще за часів срср. У 2014 році сирійська опозиція звинуватила рф у постачанні озброєння уряду Асада (зокрема, бронемашин, приладів стеження та керованих авіабомб). Міноборони росії жодним чином не прокоментувало цю інформацію, а російський військовий експерт Віктор Мураховський заявив в інтерв’ю BBC, що мова йде зовсім не про зброю, а про постачання техніки – вантажних автівок, станцій дегазації тощо – для програми утилізації хімічної зброї, яку нібито виконує сирійський уряд. Однак невдовзі супутникові знімки підтвердили розширення російської військової присутності в Сирії, а США заявили про польоти російських військових літаків над територією, контрольованою повстанцями.

Лише через рік, 30 вересня 2015 року, рф офіційно оголосила про введення своїх військ до Сирії «на прохання президента Башара Асада». Процедура була дуже схожа на ту, що потім відбувалась перед вторгненням в Україну: Рада Федерації одностайно (162 голоси «за») проголосувала за дозвіл Путіну використовувати збройні сили рф за кордоном, а очільник РПЦ Кирило благословив росію на нову війну майже тими ж словами, якими сім років по тому він благословить напад на Україну.

«Ми пов’язуємо з цим рішенням наближення миру та справедливості на цій древній землі. Бажаючи миру народам Сирії, Іраку та інших країн Ближнього Сходу, ми молимося про те, щоб жорстокий локальний конфлікт не переріс у велику війну, щоб застосування сили не потягнуло за собою загибелі цивільного населення, а всі російські військові повернулися додому живими», – заявив Кирило.

Країна фейків

Весь цей час росія заявляла і продовжує заявляти, що застосовувала свою армію для боротьби не з сирійською опозицією, а нібито виключно з військами третьої сторони конфлікту – Ісламської Держави (колишня ІДІЛ), яка, користуючись громадянською війною, намагається встановити свій контроль над країною. Насправді ж, як показав аналіз, проведений Bellingcat, основною мішенню російських ударів ставали як раз райони, контрольовані опозицією, а не ІДІЛ. Навіть відео, які міноборони рф демонструвало як доказ російських авіаударів по позиціях ІДІЛ, виявилися знятими у 100 милях від цих позицій.

Однак найганебнішою сторінкою в історії російських дій у Сирії стало бомбардування Алеппо. Сирійське місто, засноване чотири з половиною тисячі років тому, значна частина якого є пам’яткою ЮНЕСКО, було взято в облогу військами Асада ще у 2012 році. Але найчорніші часи для Алеппо настали восени 2016-го, коли до бомбардувань міста долучилися росіяни.

Трагедія Алеппо

За оцінками сирійської моніторингової групи Violations Documentation Center (VDS), лише за місяць – з 19 вересня по 18 жовтня 2016 року – у наслідок бомбардувань східної частини Алеппо, яку тоді контролювали опозиційні війська, загинуло 446 мирних мешканців, зокрема, 91 одна дитина. Утім, як впевнені у Г’юман Райтс Вотч, реальні цифри мають бути значно більшими.

«На підставі аналізу супутникових знімків ми нарахували у контрольованих опозицією районах міста понад 950 осередків ураження стосовно періоду з 19 вересня по 18 жовтня. Характер руйнацій відповідає вибуховій дії потужних фугасних авіабомб, осередки ураження розподілені майже по всіх контрольованих опозицією районах Алеппо», - йдеться у звіті Г’юман Райтс Вотч, оприлюдненому наприкінці 2016 року.

За оцінками ООН, станом на початок жовтня у східному Алеппо залишалося близько 275 тисяч цивільних осіб. В інтерв’ю Г’юман Райтс Вотч мешканці, які постраждали від російських бомбардувань, часто-густо підкреслюють, що в їхніх районах не було жодних військових об’єктів або позицій.

Мешканець району Марджі Закарія Акаб розповів у телефонному інтерв’ю, як 17 жовтня літак скинув бомбу на будинок його батька – ситуація, на жаль, вже на власному досвіді знайома багатьом українцям.

«Дім склався. Ми три години батька відкопували – руками й підручними інструментами. Жодних озброєних груп навколо не було. Жодних солдатів. Мечеть, дома, магазини, школи, клініки. Це житловий район», – сказав Акаб.

За його словами, рятівники кілька годин не могли прибути на місце події через безперервні бомбардування. Інший мешканець району розповів, що бомби «перетворювали сусідні вулиці на пил». «Руйнації такі, що навіть уявити не можна. Це як ти знаєш якесь місце, а воно раптом раз – і лише попіл», – сказав він.

24 вересня російські війська скинули касетні бомби міські райони Калласа та Бустан-аль-Каср. Журналіст Карам аль-Масрі сфотографував бомбу, яка впала на одну з вулиць Калласи, але, на щастя, не розірвалася. Експерти Г’юман Райтс Вотч ідентифікували її як бомбу РБК-500 із суббоєприпасами ШОАБ-0,5, заборонену міжнародною Конвенцією про касетні боєприпаси (Convention on Cluster Munitions).

Того ж дня, 24 вересня, росіяни скинули ще одну касетну бомбу на сусідній район Бустан-аль-Каср. Бомба потрапила в людей, які стояли у чергу до молочного магазину.

«Люди лежали на землі. Кров змішалася з кефіром, з хлібом. Кров метрів на 15 текла, ціла ріка крові… Я на власні очі бачив не менше 60 поранених у лікарні. Лікарні не справлялися з таким напливом. Чесно, це був найгірший день, який я пережив у 2016 році. Просто бійня!» – розповів потім правозахисникам Аль-Масрі.

Схожим чином російські війська тепер обстрілюють скупчення мирних українців. Достатньо лише згадати шістьох загиблих та п’ятнадцятеро поранених харків’ян, які стояли 24 березня у черзі за гуманітаркою в районі вулиці Академіка Павлова, або жахливу кількість жертв обстрілу вокзалу у Краматорську 8 квітня.

«Алеппо повільно вмирає, а світ дивиться»

Російські війська нищили інфраструктуру Алеппо з цілеспрямованою цинічністю. Вже на початку бомбардувань було пошкоджено насосну станцію, що постачала воду до районів, які контролювала опозиція.

«Алеппо повільно вмирає, а світ дивиться; перекриття води та бомбардування – це лише останні з негуманних актів», - зазначив у вересні 2016 року в інтерв'ю BBC заступник голови Юнісеф Джастін Форсайт.

Обстріли лікарень стали для медиків Алеппо жахливою буденністю. Медичний центр Ас-Сахур з 28 вересня по 14 жовтня зазнав бомбардувань щонайменше чотири рази – що явно свідчило про цілеспрямованість нападу.

1 жовтня близько 200 пацієнтів та працівників Ас-Сахура були вимушені сховатися у підвалі лікарні.

«Усі були в паніці. Це було жахливо, дійсно жахливо. У нас люди в клініках, жінки, діти, в реанімаціях пацієнтів повно, усі цивільні… Жінки плачуть, діти кричать. Здавалося, сама смерть падає на нас з неба», – розповів Г’юман Райтс Вотч один із лікарів.

Далі, однак, було ще гірше. У ніч на 20 листопада на район Ас-Сахур, де знаходиться однойменна лікарня, принаймні двічі скинули боєприпаси з хлором. У відповідному звіті Г’юман Райтс Вотч зазначає, що з 17 листопада по 13 грудня було задокументовано, що гелікоптери урядової армії принаймні вісім разів скидали хімічні боєприпаси на житлові райони Алеппо. Унаслідок цього отримали травми близько 200 мирних мешканців і загинуло принаймні 9 (у тому числі четверо дітей).

«Картина епізодів скидання хлору свідчить про те, що ми маємо справу не з особистою ініціативою окремих діячів, що вийшли з-під контролю, а з частиною загальної військової стратегії зайняття міста, – заявив тоді заступник директора Г’юман Райтс Вотч з надзвичайних ситуацій Уле Солванг. – Рада Безпеки ООН не повинна прощати застосування хімічної зброї ані сирійській владі, ані кому іншому».

Безкарні

Однак подальше розслідування щодо того, хто саме використовував хімічну зброю в Алеппо, завершилося нічим. У листопаді 2017 року росія, яка, як і зараз, була членом Радбезу ООН, заблокувала у Радбезі проєкт резолюції США щодо подовження мандату спільної місії ООН та Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ) на розслідування хімічних атак у Сирії. Таким чином, розслідування було зупинено.

Через п’ять місяців, у квітні 2018 року, США подали до Радбезу ООН ще один проєкт резолюції: він передбачав створення нового механізму розслідування застосування в Сирії хімічної зброї. Однак росія знов скористувалася своїм правом вето (знайома історія, чи не правда?), заблокувавши й цей проєкт.

Загалом рф досі не визнає своєї провини ані у використанні хімічної зброї, ані в обстрілах мирного населення Сирії. Зокрема, у 2018 році голова російського МІД Сергій Лавров назвав хімічну атаку на місто Дума, у якій звинуватили рф, «постановкою», яку вчинили «спецслужби однієї держави, яка зараз рветься бути у перших рядах русофобської кампанії».

Що ж до загибелі мирних жителів, той же Лавров ще у 2015 році заявив, що «чутки про жертви серед мирного населення ні на чому не ґрунтовані».

«Почалися розмови, що якісь цивільні особи постраждали від авіаударів. Нам такі дані невідомі. Ми дуже прискіпливо слідкуємо за тим, щоб ці точкові удари були точковими», – цитує Лаврова «Коммерсант».

Як бачимо, винайшовши один раз методичку «нас там нема/це не ми», росія, наче папуга, повторює її знову і знову. І почуває себе безкарною, радісно потираючи руки, які по лікоть у крові. Зупинити її переговорами або іншими дипломатичними засобами неможливо – у цьому світ міг би упевнитися ще на прикладі Сирії, тому сподіватися на такий вихід для України, вочевидь, марно. Карний злочинець не розуміє мови переговорів – він розуміє лише мову сили. І саме силою нам доведеться зупиняти росію, щоби всі наші міста і села не перетворилися на багатостраждальний Алеппо.